Лінгвосоціопсихологія: життя тексту

лингвістика

За довгою, зате прозорою назвою нового наукового напрямку ховається добре всім знайоме з особистого досвіду коло проблем. Трохи спрощуючи суть, можна сказати: лінгвосоціопсихологія – це наука про закономірності функціонування в суспільстві різноманітних текстів (будь-яких: підручників і радіорепортажів, інструкцій і доповідей, енциклопедій для дітей, газет і збірок віршів, законів, сценаріїв майбутніх і вже поставлених вистав), про їх місце в структурі спілкування і взаємодії людей.

Своєрідність дослідницької позиції лінгвопсихологів полягає в тому, що вони розглядають тексти не як потік слів і речень, а як потік особливо організованих змістів, які стоять за зв’язками слів і вкладені в них з певною метою, з певних мотивів; як цілеспрямований спосіб організації змістів спеціально для спілкування людей один з одним.

Ми живемо у світі звучащих, написаних, зримих текстів, ми оточені текстами і занурені в них. Тексти звучать з відкритого вікна і з дитячого майданчика, вони — в сумці листоноші і на бібліотечних полицях… Ці тексти – чи важливі, чи безглузді – призначені вплинути на окрему людину і на безліч людей, аж до населення всієї планети. Для цього-то їх адресують (комусь особисто або «всім, всім, всім!»), адже навіть не блискучий розумом король в казці Керролла вимовив сентенцію: «Навряд чи він писав листа нікому. Таке зазвичай не робиться».

Успіх будь-яких спільних дій людей немислимий поза спілкування, тобто взаєморозуміння.

Завдання лінгвосоціопсихології

Напевно, багато хто вважає, що вміти відповісти на питання «про що йдеться в тексті?» і «що саме про це йдеться?» і значить зрозуміти текст. Що ж, це дійсно дуже важливо. Однак не дарма школярів намагаються навчити (хоч і не завжди успішно) відповідати на питання типу: «А що автор хотів цим сказати? Навіщо це написано або заради чого сказано?». Без постановки таких питань нікому не дано зрозуміти реальний сенс вчинків і слів не тільки літературних героїв, а й живих людей. Тому права лінгвопсихолог Т. М. Дрідзе, вважаючи, що перший крок до дійсного розуміння – питання: «Чому і для чого в тексті взагалі щось говориться?».

У пошуках відповіді на нього доведеться зайнятися мотивами і цілями діючої людини, щоб виявити головні сили, що спонукали її вимовити або написати саме цей, а не який-небудь інший текст. Це – основа методу аналізу текстів, який покладений у фундамент лінгвосоціопсихології. Тільки вловивши авторське «надзавдання» і безпосередню змістовну мету повідомлення, можна його зрозуміти.

До сих пір інформативність тексту розумілася (і вимірювалася) як якась «об’єктивна», що не залежить від зусиль читача величина. Але закладена в текст інформація залишається потенційною до зустрічі з адресатом, і значна її частина при цій зустрічі може пропасти. Лінгвосоціопсихологія пропонує визначати інформативність тексту тією інформацією, яка була реально сприйнята і точно зрозуміла людиною.

Напевно, жодному автору не дано передбачити, якими різноманітними способами витягне читач з його тексту вторинні, побічні, другорядні для його задуму відомості. Якщо це відбувається не на шкоду головній думці, то подібні зусилля адресатів слід вітати: насичений і змістовний текст, швидше за все, їм запам’ятається. Небезпека лише в тому, щоб багата «побічна» інформація не затулила первинну, головну для автора, не позбавила текст цільової спрямованості, «смислового фокусу», стрижня. Це введене лінгвосоціопсихологією розрізнення «первинної» і «вторинної» інформативності тексту демонструє новий підхід до його аналізу.

На жаль, бувають тексти, начисто позбавлені «первинної інформативності», – коли після їх прочитання або прослуховування неможливо сказати, для чого вони створені. Можливо, у автора було своє «надзавдання», свої мотиви, не пов’язані зі спілкуванням, але він не задумався над тією змістовною метою, з якою звертається до людей, і текст просто позбувся права на існування.

Однак ми, слухачі і читачі, взагалі-то досить поблажливі до якості спілкування. Та й чи нам не бути поблажливими! Адже скільки разів саме блискуче втілення авторської мети розбивалося об наше невміння спілкуватися, об нашу нездатність і небажання «вивудити» з тексту його головний задум.

Наше небажання брати на себе цю часом нелегку працю природно: адже у нас свої мотиви і цілі, які не збігаються з авторськими, і авторське «первинне» може перетворитися для нас в несуттєве, і ми залишаємо собі з усього тексту лише маленький фактик, що здався цікавим, виноску або назву нової книги з бібліографічного додатка.

Страшніше наша нездатність зрозуміти іншу людину, її цілі і наміри. Вміння розуміти рівне вмінню людини оперувати смисловою інформацією. І, як показали дослідження Т. М. Дрідзе, в цьому відношенні ми ділимося на різні «семіотичні групи», приналежність до однієї з яких залежить не від віку, навіть не від освіти, а найбільше, мабуть, від в дитинстві вихованої установки на спілкування і культури сприйняття текстів. Люди, позбавлені такої установки і такої культури, глухі і сліпі до оточуючих, слухають, але не чують їх. Так розмова про «рівень семіотичної підготовки» набуває і морального змісту.

Методи лінгвосоціопсихології

Створений Т. М. Дрідзе метод дає можливість навчати всіх людей принципам грамотного (зрозумілого читачеві) складання текстів. Однак володіння основами нової науки – велика підмога не тільки для авторів різноманітних текстів, а й для їх надзвичайно великої аудиторії. Але потрібна вона не тільки студентам. Слухати і читати – це справжнє мистецтво, і порівняно небагато володіють ним в належній мірі, а ще менше тих, хто наполегливо прагне досягти в ньому висот.

Це показали проведені Т. М. Дрідзе експерименти. Лише 12-14 відсотків учасників експерименту правильно сприйняли запропоновані ним тексти, зуміли винести з них точне уявлення про авторське «надзавдання». Всі інші не цілком впоралися з цим. У наявності «ефект смислових ножиць» – так назвали численні випадки різночитання, коли авторська і читацька або слухацька інтерпретація тексту розходяться, як леза ножиць (ймовірно, можна навіть вимірювати кут розбіжності). Цей ефект негативно впливає на міжособистісні, внутрішньогрупові і міжгрупові зв’язки, загрожує також і вельми серйозними соціальними наслідками, так як неадекватні інтерпретації це:

  • невірно витлумачені наукові концепції,
  • спотворені літературні джерела,
  • необґрунтовані рішення та неузгоджені дії,
  • нарешті, це проста відсутність взаєморозуміння між людьми.

Висновок

Що ж, можна сміливо сказати, що в наш час, коли взаєморозуміння — одна з найважливіших умов існування і розвитку цивілізації, нова наука «на стику» проблем — лінгвосоціопсихологія — припала як не можна до речі.

P. S. відмінною книгою з лінгвосоціопсихології є «Мова та соціальна психологія» авторства Т. М. Дрідзе, згаданої в нашій статті.

Автор: А. Войскунский

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *