Спроба зрозуміти Всесвіт

Всесвіт

Для того, щоб відкриття в науці мали справжній вплив на людську думку та культуру, вони мають бути зрозумілими. (Р. Оппенгеймер.)

«Я продовжую свої експерименти. Все це схоже на дива, але немає нічого, що могло б бути дивовижнішим за істину, якщо вона узгоджується з законами природи, і в такому разі кращою перевіркою узгодженості є експеримент». Це слова Майкла Фарадея з його «Експериментальних досліджень з електрики».

«Якщо натуральна філософія, дотримуючись цього методу, стане, нарешті, досконалою у всіх своїх частинах, розширяться також межі моральної філософії. Бо, наскільки ми можемо пізнати за допомогою натуральної філософії, що таке перша причина, яку силу має вона над нами і які благодіяння ми від неї отримуємо, настільки стане ясним у світлі природи наш обов’язок по відношенню до першої причини, а також один до одного». Так писав Ісаак Ньютон про свій науковий метод у третій книзі «Оптики».

«Є своя захоплююча краса думки про те, що найменше в природі так само побудоване, як найбільше, але звідси далеко до впевненості, що це так і є насправді… Краще триматися такої гіпотези, яка може виявитися з часом невірною, ніж ніякої. Гіпотези полегшують пошук істини, як плуг хлібороба полегшує вирощування корисних рослин. Знаючи, як вільно, радісно живеться в науковій галузі, мимоволі бажаєш, щоб у неї пішли багато хто…» Це з «Основ хімії» Дмитра Івановича Менделєєва.

Чим більше вчитуєшся в рядки класиків науки, чим більше переймаєшся духом не лише наукової логіки, а й високої поезії, філософії та краси наукового дослідження, тим сильніше шкодуєш про те, що в сучасних суворих статтях цьому не залишилося місця. Будь-які міркування і навіть слова, які не стосуються безпосередньо предмета наукової статті, ретельно виганяються з тексту, а літературні обороти і філософські думки вважаються поганим тоном. А шкода, бо подібні «людські» нотки серед математичної суворості наближали б наукове дослідження до необізнаних читачів.

При такому стані речей з особливим почуттям радості читаєш: «Для людських істот майже неминуча віра в те, що ми маємо якесь особливе ставлення до Всесвіту і що людське життя є не просто більш-менш безглуздим завершенням ланцюжка випадковостей, що веде початок від перших трьох хвилин, а що наше існування було якимось чином зумовлене від самого початку… Дуже важко усвідомити, що все це (наша планета) — лише крихітна частина приголомшливо ворожого Всесвіту. Ще важче уявити, що цей сьогоднішній Всесвіт розвинувся з невимовно незнайомих початкових умов і що його чекає майбутнє згасання в безмежному холоді або нестерпній спеці. Чим більш усвідомленим видається Всесвіт, тим більше він здається безглуздим…»

Цими чудовими рядками завершує свою книгу «Перші три хвилини. Сучасний погляд на походження Всесвіту» американський фізик Стівен Вайнберг. Книгу заздалегідь чекав успіх, принаймні серед фізиків, де ім’я автора її, нобелівського лауреата, відоме дуже широко. З іншого боку, предмет обговорення — виникнення та перші хвилини розвитку нашого Всесвіту, безсумнівно, зацікавить і нефахівців. І все ж таки успіх перевершив усі очікування: вперше в історії книга цього жанру стала бестселером і розійшлася по всьому світу мільйонними тиражами.

Стівен Вайнберг веде свою розповідь у двох напрямах: він описує сучасний погляд на процес виникнення Всесвіту і паралельно з цим розповідає про те, як цей погляд виникав та формувався. Зіткнення ідей переплітається з історіями про їхніх творців, ми дізнаємося не лише про долю Всесвіту, а й про долі її дослідників, і тому читається книга захоплююче та легко.

Зазвичай наука ховається від нефахівця за щитом формул, незрозумілих термінів, цифр і креслень, що може навіяти зрозумілий страх і повагу, але й, на жаль, відштовхнути. Зі сторінок «Перших трьох хвилин» відкривається наукове дослідження у всій своїй красі та захоплюючості. Ми відчуваємо гармонію і стрункість цієї будівлі, ніби присутні при її зведенні. Читаючи Вайнберга, відчуваєш його захоплення цією гармонією, яке було так характерним для дослідників минулого і, на жаль, зникло зі сторінок сучасної наукової літератури, та й сам переймаєшся новим ставленням до науки:

«…Але якщо й немає втіхи в плодах нашого дослідження, є принаймні якась розрада в самому дослідженні. Чоловіки і жінки не схильні заколисувати себе казками про богів і велетнів або замикатися думками у повсякденних справах, вони будують телескопи, супутники та прискорювачі і нескінченні години сидять за своїми столами, осмислюючи зібрані дані. Спроба зрозуміти Всесвіт — одна з дуже небагатьох речей, які трохи піднімають людське життя над рівнем фарсу і надають йому рис високої трагедії».

Автор: А. Семенов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *