Зледеніння та «всесвітній потоп»
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Група фахівців – представників різних наук про Землю, з університету Маямі (штат Флорида, США) – завершила аналіз колонок донного ґрунту, піднятого з дна Мексиканської затоки поблизу гирла річки Міссісіпі. На їхню думку, у період Лаврентіївського заледеніння (близько 12 тис. років тому) льодовий покрив, що скував значну частину північної півкулі, різко збільшив потужність і значно просунувся на південь. Почалося бурхливе танення, потоки води затопили великі площі суші і викликали підйом рівня моря, що, ймовірно, досяг десятків метрів на рік.
Максимум цього піднесення, згідно з підрахунками, припадає приблизно на 9600 рік до н. е., тобто досить точно збігається з датою затоплення Атлантиди (за Платоном). Згадки про «всесвітній потоп» відомі з літописів та фольклору, з Біблії та легенд індіанських племен. Проте датування цих подій, звісно, дуже невизначене. Перш ніж почалося танення льодовиків, рівень моря був приблизно на 50 м нижче, ніж у наші дні. Тому ізоляція та затоплення цілих стародавніх цивілізацій, у принципі, були цілком можливі.
Ці висновки ґрунтуються на аналізі концентрації ізотопів у раковинах копалин молюсків, а також на вивченні еволюції деяких видів планктону.
Вимірюючи вміст ізотопу кисню – О18 мас-спектрометром вчені дійшли висновку, що в шарах осадових донних порід, на глибині близько 1,5 м від їхньої поверхні, кількість цього ізотопу раптово і різко падає. Значить, у цей період навколишні морські води стали пріснішими. Концентрація ізотопу вуглецю С14, виміряна сцинтиляційними лічильниками, дозволила встановити, що цей шар відноситься приблизно до 9600 року до н. е. Нарешті, розмаїття видів планктону, притаманних холодним водам, свідчить, що температура вод у цей час була приблизно на 3° С нижче сучасної.
Різке зниження солоності збігається за часом із раніше відомим Вальдерським повторним наступом льодовиків, коли крижаний покрив просунувся на південь, у межі нинішніх північних районів США. Ці події добре простежуються по річних кільцях дерев.
Отже, потепління, що ознаменувало собою кінець останнього льодовикового періоду, призвело до просування на південь цього тонкого шару льоду, що охоплював великі площі. Припускають, що вивчення донних опадів, взятих у різних прибережних районах світу, допоможе встановити, чи такі події відбувалися одночасно на всій земній кулі.
Автор: “Science News”