Кульова блискавка – досить загадкове природне явище. Вчені сперечаються про її природу і походження, багато хто вважає, що вона є потоком холодної плазми невеликої щільності. Навіть сильний потік повітря не змінює її виду — кулі, що яскраво світиться, а в будинки людей вона проникає через найменші щілини абсолютно незрозумілим чином. При цьому і всередині оселі людини блискавка залишається кулястою. Як їй це все вдається?
Освоєння океану неминуче пов’язане з виведенням у море всіляких металевих конструкцій – ферм, паль, платформ, занурюваних апаратів. Збільшиться кількість кораблів, подовжаться терміни їх плавання. Виконані насамперед із сплавів заліза, всі вони піддаються у воді посиленій корозії. І якщо на суші через корозію втрачається до десяти відсотків чорних металів, то в морі цей відсоток буде набагато більшим.
Здається, миша боїться всього у світі, крім… радіації, джерело якої у природному середовищі — зазвичай радіонукліди. Так називають речовини, що є кінцевим продуктом різних ядерних реакцій і зберігають деяку залишкову радіоактивність. Завдяки їх наявності в природі в науці з’явилося нове поняття — радіаційний біогеоценоз, тобто звичайний біоценоз, що функціонує на фоні слабких, але постійно діючих іонізуючих випромінювань, джерелом яких і служать радіонукліди.
Ось вже ніхто не повірив би, що кремній може бути пожежонебезпечним. Причому така небезпека походить від прямого контакту його з азотом — інертним газом, який на три чверті становить нашу атмосферу. Тут, щоправда, потрібні дві поправки. Для нормального горіння потрібен чистий кремній, а в піску та камінні він представлений сполуками з киснем. Крім того, потрібна температура дві тисячі градусів. Це, звичайно, «дрібниці», але саме вони дозволяють нам абсолютно спокійно, без ризику потрапити «у вогонь і полум’я», перебувати на пляжі, коли знизу тисячі тон кремнію, а зверху — такі ж великі маси азоту.
Кожне тіло, чи то тверде, рідке, чи газоподібне, складається з дрібних частинок: атомів і молекул. Ці частинки постійно перебувають у русі, навіть якщо цей рух не помітний для неозброєного ока. Коли ми нагріваємо тіло, ми надаємо його частинкам додаткову енергію.
Вже давно фахівці, які працюють із радіоапаратурою надвисоких частот, скаржаться на «шум у вухах». Ефект цей, що отримав назву «радіо-звук», тлумачиться вченими як безпосереднє сприйняття людиною електромагнітних хвиль у радіодіапазоні. Але який може бути механізм цього сприйняття? Висунуто дві гіпотези – фізіологічна та фізична.
Вже давно відомо, що світлова хвиля це електромагнітні коливання. Але спробуйте виділити з неї якесь постійне магнітне поле — зробити це не так просто. Відомі явища зворотного порядку – вплив магнітного поля на проходження світлових променів через різні матеріали. Вони є предметом спеціальної дисципліни — магнітооптики. Ну, а фотомагнетизм? Виявляється, він також можливий.
Виявляється, властивості всього нашого Всесвіту, включаючи масу, розміри, вік, структуру та майбутню еволюцію, залежать від того, які нейтрино його населяють. Населяють його в основному, на жаль, ці крихітні і невловимі частинки, а зовсім навіть не баріони, з яких «зроблені» зірки, галактики, міжзоряний пил і хмари.
Нептуній – перший штучний хімічний елемент, отриманий у лабораторії. Відомі його ізотопи – їх налічують до двадцяти восьми видів, що відрізняються за кількістю нейтронів у ядрі. Тільки один із них «довгожитель» — це нептуній-237. Його період напіврозпаду дорівнює 2,2 мільярда років. Інші ізотопи елемента № 93 дуже короткоживучі.
Полум’я, як і будь-яка плазма, це сильно іонізований газ. Якщо внести в нього електроди і подати струм, воно послужить непоганим провідником, і ланцюг замкнеться. А якщо просвітити вогонь ще й променем, тим більше променем лазера, то в цьому ланцюзі відбудеться стрибок струму. Світло, виявляється, підвищує іонізацію газу, що називають власне оптогальванічним ефектом.