У атмосфері Землі багато вільного кисню. Але чи завжди було так? Вивчаючи еволюцію земної атмосфери, за традицією, що склалася, дослідники довгий час вважали, що кисень у помітних кількостях з’явився тільки протягом останніх 570 мільйонів років, тобто в епоху, коли на Землі вже були різноманітні форми життя. Зелені рослини (і особливо водорості) – ось основне джерело вільного кисню в нашій атмосфері, так вважали донедавна.
Радіоактивність – це виліт із атомного ядра певних частинок. Буває вона найрізноманітніша: електронна, позитронна, протонна, гамма- і т. д. Перелічені види радіоактивності відомі давно і з успіхом використовуються в науці і навіть у виробництві.
Уявіть: людина починає говорити і у неї відразу ж темніє в очах. Те ж саме станеться, якщо вона клопочеться в долоні або стукне кулаком по столу. Так могло б відбуватися, будь звукові хвилі непрозорі для світла. Тоді, розходячись від джерела звуку, вони оточать його оболонкою, всередину якої світло не може потрапити. Правда, у міру загасання звуку «стінки» оболонки будуть тоншати, поки не стануть прозорими, і тоді темрява розсіється. Але варто знову порушити звук – і він знову на короткий час «затьмарить світло».
Коли в 1894 році американський консул в Японії Персіваль Ловелл, кинувши дипломатичну діяльність, збудував на власні кошти в Арізонській пустелі велику обсерваторію майже виключно з метою розгадати природу марсіанських каналів, навколо нього згуртувався невеликий, дружний колектив молодих науковців-ентузіастів.
Середина XIX століття була «смутним часом» у хімії. Серед різних «сортів» атомів ніяк не вдавалося знайти взаємозв’язку. А хаотичне нагромадження фактів вселяло зневіру. Один з найбільших хіміків XIX століття, француз Жан Дюма, дійшов до того, що запропонував взагалі викинути з науки поняття про атоми: на його думку, воно перетворилося на джерело плутанини, стало гальмом розвитку науки. Відкриття Д. Менделєєвим періодичного закону поклало край цим негараздам, і будівля хімічної науки набула стрункий, закінчений вигляд. Зате XX століття і початок століття XXІ – «смутні часи» у фізиці. Елементарних частинок – «цегли», з якої, за сучасними уявленнями, побудована вся жива і нежива природа, зараз налічується дуже багато: разом з резонансами – частинками, що живуть дуже короткий час, – їх щось близько ста, і це число продовжує збільшуватися.
Опустіть шматочок цинку в соляну кислоту. Метал негайно почне розчинятися. При цьому в розчин переходять позитивно заряджені іони цинку. А сам метал заряджається негативно – на ньому залишаються «зайві» електрони.
Квантова акустика – термін новий і в якійсь мірі умовний. Він ще не отримав права громадянства і відноситься до нещодавно відкритої області акустики. Але перш ніж розповідати про неї, необхідно роз’яснити позірну суперечність в самому терміні «квантова акустика».
У природі зустрічаються найрізноманітніші рідини. Вони відрізняються одна від одної багатьма властивостями, але механічні властивості у них подібні. Перебіг рідин по трубах підкоряється тому ж закону, поширення звуку в них і багато інших явищ відбуваються однаково. Наприклад, хоча звук у різних рідинах поширюється з різною швидкістю, завжди звукова хвиля являє собою послідовність стиснень і розріджень середовища. Причому сказане відноситься не тільки до тих рідин, які ми звикли бачити рідкими при кімнатних температурах, але також і до рідких газів: кисню, азоту та іншим. Єдине виключення – рідкий гелій при низьких температурах.
З незапам’ятних часів люди прагнули вийти за природні рамки, поставлені природою, і проникнути розумом у світи, що лежать за межами безпосереднього сприйняття: світ малого і світ величезного. Тріумфальні успіхи спостережної та експериментальної астрономії дозволяють зараз сказати, що світ великих величин став у своїх основних рисах зрозумілий людині. А як же йде справа на іншому фронті?
Середньовічний мореплавець діловито втовкмачував юнзі: магнітна стрілка тягнеться до полярної зірки, як соняшник повертається до Сонця. Це – закон. Сьогодні нам відомо, що впертість компасної стрілки – один із проявів магнітного поля нашої планети. А саме магнітне поле – прояв чого? Чим воно створене? З тих пір, як Вільям Гільберт, один з найблискучіших фізиків XVI століття, оголосив Землю великим магнітом, не припиняються спроби знайти пояснення цьому безперечного факту. Сам Гільберт вважав, що Земля складається з магнітного каменю, ось тому-то…