Гекони – ті, що бігають по стінах

гекон

Гекони наділені безліччю рис, які зазвичай вселяють симпатію сприйнятливим людям… Майже кожен, хто знає геконів, ставиться до них з щирою приязню… (А. Kapp «Рептилії»).

Часто мене запитують, з якого віку я став цікавитися світом рептилій. І коли я, поміркувавши, відповідаю: «років з шести-семи», ця відповідь зазвичай викликає подив, а то і скептичну посмішку. Ймовірно, якби в мій час проводилися опитування, подібні до тих, які проводять зараз психологи в зоопарках серед дітей, я потрапив би в 0,02 відсотка, на питання, які твої найулюбленіші тварини, що відповідають: змії.

І все-таки саме в цьому віці відбулося моє знайомство з таємничим світом рептилій, світом, представленим тоді «в особі» скромної сіренької ящірки — Каспійського гекона.

Як зараз пам’ятаю, підняв очі і побачив якусь «перешкоду» на яскраво освітленій, вибіленій стіні коридору літнім вечором в нашій Бакинській квартирі. Цієї перешкоди, схожої на присохлу трісочку або клаптик, раніше начебто не було. Я підійшов ближче, і тоді «тріска» ожила і пустилася у втечу — вгору по стіні. Невмілий ловець, я схопив ящірку за хвіст, і він, обломившись, судорожно засмикався у мене на долоні, а його колишній володар впав на підлогу і спробував врятуватися — вже не так моторно. Ящірку я зловив, посадив в банку з піском. Чим же годувати? Вирішивши, що перед молоком не встоїть жодна жива істота, я налив їй молока в маленьку посудину. Але йшли дні, а молоко залишалося недоторканим і скисло. Дорослі розповіли мені, що ящірці потрібні мухи. І я став ловити мух, але і до них мій гекон чомусь був байдужий. Я випустив його на свободу тут же, у дворі, і він не забарився нею скористатися — вильнувши куцим хвостом, зник у тріщині стіни.

Як потім виявилося, це був не єдиний гекон в нашому дворі і в нашому місті. Зовсім недавно, чверть століття потому, я виявився свідком ось такої сцени: натовп глядачів всмоктувався у вузькі двері літнього кінотеатру; а над дверима в колі світла у ліхтаря, на стіні, оповитій плющем, влаштувалося кілька геконів, що стерегли тут мошкару, яка летіла на світло.

Задерши голови, люди з цікавістю розглядали ящірок, кожен коментував їх поведінку і зовнішній вигляд в міру тієї приязні, яку до них відчував; черга навіть злегка пригальмувала…

гекон на стіні

Каспійський голопалий гекон, як його повністю величають зоологи,— один з небагатьох плазунів, які спокійно переносять співжиття з людиною. І не тільки переносять, а, судячи з усього, навіть отримують з цього вигоду для себе.

У моєму рідному місті Баку гекони влаштувалися в старому кварталі — Бакинській фортеці. Кам’яні щербаті стіни створюють масу зручних притулків, і тікати по них, чіпляючись кігтиками, легко. Але гекони швидко вселяються і в тільки що збудовані будівлі, де в стінах часто, на жаль, занадто швидко утворюються привабливі для ящірок, але аж ніяк не для мешканців, тріщини. Особливо кишать геконами занедбані селища, руїни, нежитлові кочів’я.

Що тягне геконів в людське житло – тепло, багаті можливості для лазіння, корми у вигляді настирливих мух і тарганів? Напевно, все разом узяте. Їх чимало і в дикій природі: під камінням, в покинутих норах, печерах, старих колодязях, ярах, промоїнах — усюди, де є темрява, укриття.

Справа в тому, що гекони — ящірки нічні. Це відразу стане ясно, якщо заглянути їм в очі. Очі у гекона золотисті, з вузькою щілиною, як у південноамериканського крокодила каймана. Вночі, в темряві, ця щілина-зіниця розширюється. Та й взагалі каспійський гекон схожий на мініатюрного каймана. Сіро-коричневе тіло з чорними поперечними смугами покрито правильними рядами крихітних шпиків – на зразок осетрових “бляшок”. Черевце у гекона брудно-біле.

каспійський гекон

Побачити його вдень можна тільки ранньою весною, коли він вибирається з якої-небудь ущелини, де проспав в трусі і піску всю зиму, і, вчепившись кігтиками за нагріті камені, розпластується на них, всім тілом «вбираючи» тепло в самому прямому сенсі. Як і більшість плазунів, гекони обігріваються не в прямих променях сонця, а від нагрітих предметів.

Довівши себе «до кондиції», тобто, піднявши собі температуру, гекон пірнає в ущелину. Чим спекотніше стає, тим рідше можна побачити геконів вдень. Зате вночі вони невтомно нишпорять у пошуках комах. У житлі людини їм це завдання полегшує світло-фатальний магніт для крилатої живності. Обгорілих метеликів і ловити легше.

Де живуть гекони

Гекони живуть в посушливих кліматичних зонах. Найчастіше їх можна зустріти в пустелях і напівпустелях, долинах висохлих річок, біля підніжжя скель, іноді вони заселяють сільськогосподарські угіддя і навіть занедбані споруди. Основна частина ареалу припадає на Казахстан, північний захід Китаю, Схід Ірану і Передкавказзя.

гекон

Розмноження геконів

В кінці весни у нагодованих каспійських геконів настає відповідальна пора – розмноження. У місцях, де геконів багато, наприклад на обривистих берегах пересохлої річки Джейран-кечмез, відваливши потріскані глинисті брили, можна знайти кладки. Крихітні, завбільшки з горошину, круглі яєчка втоплені в м’якому сірому пилу. Ми обережно витягували їх, коли осідав пил після обвалів; складали в коробку, щоб потім інкубувати.

Іноді в тріщинах накопичувалося більше десятка яєць. Оскільки спостереження в неволі і дані розтинів говорять про те що більше двох яєць зараз самка гекона не відкладає, ясно, що ці місця були уподобані декількома самочками: щось на зразок колективного геконового «пологового будинку», або, точніше, інкубатора.

яйця гекона

Із зібраних в липні яєць незабаром вилупилися крихітні, чотирьох-сантиметрові гекончики – такі тендітні, що їх страшно було брати пальцями. Я випускав їх прямо на балконі, в надії, що вони заселять наш будинок.

Потім я звів знайомство з іншими, не менш симпатичними представниками сімейства геконід. Майже одночасно мені привезли з Туркменії пару сцинкових геконів, а з Чехії надіслали уродженця В’єтнаму — гекона токи.

гекон токи

Як виглядає гекон?

Навряд чи навіть закоренілий “герпетофоб” встоїть перед сцинковими гекконами, коли вони розгулюють, задерши голову і хвіст, на піднятих лапах, нагадуючи якихось звірків, але ніяк не ящірок. Луска у сцинкових геконів велика, як у риб, але немов би облита парафіном. А візерунок на шкірі вишукано красивий і непростий — він чимось нагадує східний орнамент на мінаретах. Очі у гекона великі; кажуть, вночі в пустелі вони горять рубінами.

Я оселив геконів в тераріумі з товстим шаром піску і укриттями – печерками з плоских каменів. Весь день гекони проводили в цих печерах, оживляючись тільки до вечора. Вони виходили з укриттів і довго стояли без руху, злегка тремтячи хвостами. Ось один з них висунув довгий рожевий язик і став облизувати їм… око. Напевно, очищав його від пилинок. Варто було в полі зору геконів опинитися комасі, як вони стрімко кидалися до неї. Я давав їм мух, павуків, тарганів, дрібних жуків і кобилок, борошняних черв’яків. Все це поїдалося з великим полюванням. Незабаром гекони вже задирали голови вгору, коли я відкривав кришку тераріуму.

гекон їсть

Чим харчуються гекони?

Одного разу один з моїх геконів проявив недвозначні хижацькі нахили: напав на пущену в той же тераріум дрібну ящірку змієголовку і з’їв її. Правда, переварити таку непосильну здобич він не зміг і вчинив, як зазвичай чинять в таких випадках всі рептилії,— відригнув її.

Що ж стосується питання про харчування геконів, то як більшість ящірок гекони є хижаками, які вважають за краще харчуватися різними комахами. Точний тип комах, режим годування, добавки і кількість їжі будуть варіюватися в залежності від виду, віку і рівня активності того чи іншого гекона.

Апетит у моїх геконів завжди був хорошим, і відчували вони себе непогано — судячи з того, що незабаром я виявив в тераріумі пару круглих яєць у твердій шкаралупі. З того часу мої гекони несуться з регулярністю курей-несучок на птахофермі: від трьох до п’яти кладок на рік, а кількість яєць в кладці — від одного до трьох. Несуться вони, незважаючи на терміни, – і взимку, і влітку. Взагалі прийнято вважати, що зимосплячим тваринам для нормального розмноження сплячка просто необхідна: в цей період відбувається зазвичай дозрівання статевих клітин. Мої ж гекони активні цілий рік ось вже протягом більш ніж семи років. Однак чи то такий ненормальний темп, чи то нестача вітамінів або температурні коливання на потомстві позначилися, і наступні кладки виявилися нежиттєздатними. Молодняк вилуплювався тільки в перших трьох випадках.

Одного разу, заглянувши в тераріум. я виявив у ньому двох крихітних спритних гекончиків. Забарвлення їх здавалося більш темним, плями і смужки майже зливалися. Вони були вже цілком самостійні і незабаром почали їсти.

маленький гекон

Так вони росли з кожним днем; один з “братів” сміливіше і спритніше іншого, він вихоплював з-під носа у більш боязкого ласі шматочки і поступово обганяв його в зростанні. Батьки з самого початку не виявляли ніякого інтересу до дітей: ні батьківського, ні хижацького, як це зазвичай буває у рептилій. Останнє приспало мою пильність, і наступну кладку я теж залишив в тераріумі, вирішивши, що гекони зможуть краще підібрати для неї ділянку з необхідною температурою і вологістю, ніж це зроблю я. Але коли вилупилися молоді гекончики, на них напав один із старших братів. Після цього несподіваного для мене прояву каніїзму (так охрестили цей порок зоологи, на ім’я біблійного героя Каїна, який вбив із заздрості свого брата Авеля) мене осягали з кладками суцільні невдачі.

Зараз, коли я пишу ці рядки, гекони вийшли (про них ніяк не скажеш «виповзли») зі своїх печерок. Вони облизують очі довгими рожевими язиками, що працюють на зразок склоочисників автомобіля. Тремтять високо задертими хвостами в очікуванні годівлі. До речі, про хвости. Як ні у кого з плазунів (мабуть, крім круглоголовок), хвіст у гекона «висловлює» його нескладний душевний стан, зближуючи його з домашньою кішкою або собакою. З кішками деяких геконів, наприклад листопалих, зближує ще й здатність втягувати кігті.

Деякі екзотичні гекони, наприклад, гекон Петрі і колеонікс, — підкрадаючись до здобичі, нервово виляють хвостом. Наші ж сцинкові виляють хвостом, видаючи при цьому шарудіння, коли вони стурбовані. У минулому зоологи вважали, що шарудінням гекони приманюють коників. Ця точка зору нині критики не витримує, як, втім, й інша, більш «молода», яка говорить, що скрипом луски гекон імітує звуки, що видаються піщаною ефою, тим самим спонукаючи ворогів триматися подалі.

гекон

Вороги гекона

Однак, судячи з того, що ворогів у гекона вистачає, обдурити цим прийомом йому нікого не вдається. Його вороги – варани і змії, птахи, їжаки, дрібні хижаки. Єдиний захист гекона, як і багатьох ящірок, — добре виражена автотомія, відкидання хвоста в разі небезпеки. І тут, як і у всьому, вони обзавелися масою пристосувань. Багато з геконів відкидають хвіст дуже легко, іноді від переляку ще до того, як хижак їх схопить. Зоолог К. П. Парасків вніс одного разу свіжовідкинутий, що ще звивається хвіст сцинкового гекона в садок з іншими геконами. І серед них почалася паніка – вони стали кидатися по садку, відкидаючи хвости!

Але не тільки хвостами славні гекони. Будь-яка частина їх тіла здатна повалити в подив. Візьмемо хоча б лапки, або, точніше, пальці. Будова пальців настільки характерна, що лягла в основу класифікації геконів. Розрізняють геконів голопалих, напівпалих, листопалих, віялопалих, тонкопалих, круглопалих.

Як гекони бігають по стінах

Уміння геконів бігати по вертикальних гладких поверхнях здавна інтригувало людей. Довгий час пояснювали це вміння наявністю на пальцях клейкої рідини; коли звалилася ця гіпотеза, на допомогу прийшов рятівний вакуум. Але осягнути природу цього явища стало можливо лише з впровадженням в біологію електронної мікроскопії.

гекон на стіні

З внутрішньої сторони пальців геконів розташовані мікроскопічні щіточки з волосків – на одному пальці стінного гекона їх двісті мільйонів. Через свої надзвичайно малі розміри щіточки охоплюють найменші нерівності будь-якої поверхні, навіть такої, яка нам, людям, здається ідеально рівною. Тому гекони, хоча і не всі, без особливих зусиль бігають по склу, полірованих поверхнях, стінах, стелі. Вони здатні висіти на склі, утримуючись одним пальцем. Такі ж щіточки є у деяких геконів на нижньому боці хвоста, але, на жаль, після його втрати новий хвіст їх вже не має. Механізм прикріплення ще таїть в собі багато неясного, він не розгаданий і досі. Наші голопалі гекони щіточок не мають і обходяться кігтиками. У африканських геконів пальці облямовані бахромою або мають перетинку.

Ще одна чудова риса геконів: «у скупому на мову» світі рептилій вони, мабуть, самі балакучі. Саме слово «гекон» звуконаслідувальне, воно схоже на крик токи. Звуки, які гекони видають, найрізноманітніші. Наш, каспійський гекон випускає слабкий писк, інші види видають звуки, схожі на писк ремеза, капання крапель, скрип металевих пластинок. Екзотичні гекони ще й цвірінькають, клацають, квакають, а в Південній Африці є співаючі гекони: вони риють кожен собі окрему нірку, а вечорами висовують голови і мелодійно перегукуються один з одним, і їхні голоси далеко розносяться над пустелею.

Повадки геконів

Поведінка геконів теж вельми своєрідна. Деякі з них – закоренілі індивідуалісти і не терплять сусідства собі подібних. Так, забіякуваті туркестанський і сірий гекон. Дуже злісні мадагаскарські Фелзума: схопивши суперника за шию, вони трясуть його з люттю фокстер’єра, що вчепився в щура, і відкидають його зі зламаним хребтом.

гекон

Гекон і люди

Не дивно, що ці ящірки, які, напевно, оселилися ще в печерах первісної людини, здавна привернули увагу людей.

На Сході великого гекона токи вважають вісником щастя і з нетерпінням чекають його появи в новому будинку. Крик його вважається хорошою ознакою, особливо при народженні дитини, і чим більше прокричить гекон, ця своєрідна «зозуля» Південно-Східної Азії, тим краще. Його крик породив навіть азартну гру – гравці безмовно чекають, коли токи прокричить виграшне число. А здатність “присмоктуватися” лапами породила легенду про взяття неприступних фортець, коли по мотузці, прив’язаній до гекона, кинутому на фортечну стіну, видерлося ціле військо. Військо гекон, звичайно, утримати на мотузці не в змозі, а ось дрібний предмет, скажімо капелюх, цілком може, і цією властивістю користувалися для дрібних крадіжок шахраї в країнах Далекого Сходу.

Як би люди до них не ставилися, а йшли століття, і гекони заселяли разом з людиною нові міста і материки, вірою і правдою служили їй в якості «біологічної зброї» в боротьбі з докучливими комахами, здебільшого мало результативною. І в загальному людина платила їм симпатією, вона пересилювала звичайну людську неприязнь до рептилій.

Великий німецький натураліст XIX століття А. Е. Брем так писав у своїх щоденниках: «і я тижні і місяці жив у будинках, в яких гекони трималися масами, і мене перші екземпляри, яких я бачив, валили в подив; але я дуже скоро став із задоволенням бачити ці своєрідні і нешкідливі створіння, і вони допомагали коротати час, скорочували мені інші години. …Коли приходить їхній час, тобто настає темрява, тоді вони можуть, на мою думку, якщо не привести в захоплення будь-якого спостерігача і дослідника, то, принаймні, залучити їх… Нам завжди приносило велике задоволення, коли ми вночі в своєму житлі в Кайро, Донголі, Хартумі або де-небудь ще в долині Нілу, в темній глиняній споруді або в хатині з соломи чули перший крик геконів і потім прислухалися до їх діяльності, яка дійсно здавалася чимось надприродним, дивилися на їх старанне полювання і взагалі могли спостерігати їх у всіх їхніх діях».

гекон

Так писав Брем більше ста років тому, і думка більшості натуралістів, та й просто тих, хто бачив геконів «у справі», збігається з написаним. Надто вже олюднюючи геконів, деякі навіть приписували їм «м’який, дійсно приємний вираз».

Утримання гекона в домашніх умовах

Заведіть гекона (для початку простіше, невибагливого), і ви не пошкодуєте про це. Загалом вони переносять неволю добре, а іноді, як ви бачили, і розмножуються. Тримати їх, звичайно, зможе той, хто володіє методами утримання рептилій. Житель помірної смуги, безумовно, повинен обзавестися спеціальним тераріумом, а житель півдня може і вдома милуватися вільними геконами; можна зробити їм «геконицю» — щось на зразок шпаківні, маленький плоский висячий ящик зі щілиною. Однак небезпечна інша крайність: повальне захоплення кімнатними тваринами може послужити геконам неважливу службу. Правда, чисельність більшості геконів під впливом людини не тільки не знижується, але навіть збільшується.

гекон

Але для таких улюбленців – тераріумістів, особливо зарубіжних, якими є сцинкові, пильна увага може обернутися небажаними наслідками. Не завжди тут опиняються на висоті і біологи. На другій герпетологічній конференції в одній з доповідей зазначалося, що завзяті дослідники переводять для експериментів рідкісні види і підвиди рептилій і амфібій там, де можна обійтися і без них. В одному з експериментів більше 120 сцинкових геконів було розрізано для визначення води в органах, в іншому — така ж кількість розкритих ящірок… послужила для висновку, що вони корисні, оскільки обмежують чисельність шкідників сільського господарства. Навіщо ж було обмежувати чисельність обмежувачів, коли статистично достовірні висновки можна було побудувати на двадцяти — двадцяти п’яти об’єктах?

У всякому разі, три види геконів нашої фауни вже занесені в Червону книгу. Один з них – таємничий іранський зублефар. Цю незвичайну ящірку з коротким м’ясистим хвостом, що мешкає на півдні Туркменії, мало хто бачив і добував. У родині геконів вона стоїть осібно. Два інших види – вже відомий нам Кримський гекон і недавно знайдений колючохвостий.

Один з «старожилів» і, мабуть, одна з найбільш «яскравих особистостей» в моєму домашньому тераріумі — вже не раз згадуваний мною гекон токи з В’єтнаму. Його прислали любителі-герпетологи з Чехії. У цього гекона зовнішність героя мультфільмів, зовнішність дитячої іграшки — величезна голова, лапчасті пальці, видає він квакаючі звуки,— але гумору він не розуміє і схоплений палець жує мовчки і діловито, надаючи власникові його час на роздуми, звідки в таких слабких на вигляд щелепах береться така сила.

Мені довелося випробувати ці відчуття, коли токи вирішили зняти на стовбурі дерева для науково-популярного фільму. Він схопив мене, коли я прилаштовував його зручніше для оператора. Розтиснути йому щелепи я не міг — боявся їх зламати, а сам токи відпускати мій палець довго не хотів. Коли він це, нарешті, зробив, я посадив його на стовбур, він роззявив пащу, освітлення було прекрасним, а з рота у токи капали краплі крові (моєї). Режисер знайшов, що це дуже кіногенічно і буде чудово виглядати у фільмі.

гекон

Моя повага до токи зросла, коли я вичитав, як до відомого натураліста Стенлі Флоуера принесли токи, якого стискала в обіймах півтораметрова змія (сам токи досягає в довжину не більше 35 сантиметрів), а той, у свою чергу, стискав її своїми бульдожими щелепами. Ця битва, за словами С. Флоуера, тривала чотири години і закінчилася для токи трагічно. Звичайно, зворотного результату бути не могло, але який герой! Коли той же натураліст надумав дражнити своїм хлистом іншого, більш щасливого токи, що сидів на стіні, той вчепився в хлист зубами, вирвав його і довго не випускав, тримаючи на вазі.

Особливих проблем з утриманням токи у мене не було. Він справно співає щовесни і літом вечорами. Крик його починається з кудкудакання, за ним слідують зазвичай дев’ять уривчастих вигуків «то-кей!», за що гекон і отримав свою назву.

Оскільки таким криком самці токи мітять свою територію (вони, як й інші гекони не терплять прибульців), я зробив висновок, що мій токи — самець. Однак підпущену до нього недавно самочку токи після шестирічного самітництва зустрів спокійно. Я сподіваюся, що ця парочка ощасливить мене потомством.

Такі вони, ці гекони. Людина не тягла їх у своє житло навмисно, вони прийшли туди самі, але прийшли не як «захребетники» — гризуни і комахи. Гекони можуть обійтися і без людей, а ось людям без них, особливо які коротають ночі в степах, пустелях і джунглях, містах Африки та Азії, напевно, буде чогось бракувати.

Автор: А. Чегодаєв.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *