Плем’я яномамі – про минуле людства
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
В глибині тропічних джунглів, там, де стикаються території Бразилії та Венесуели, живе індіанське плем’я яномамі. Цей факт відомий давно. Але це, мабуть, і все, що знали про яномамі раніше, до того, як американський антрополог Наполеон А. Шаньон зумів увійти до них в довіру, вивчити звичаї і традиції цього народу, який все ще живе первіснообщинним ладом.
Справа була нелегкою. Яномамі відомі своєю суворістю і не дуже-то розташовані приймати гостей навіть з сусіднього села, не те що блідолицього чужинця з невідомих країв. Втім «не розташовані», – це сказано надмірно м’яко. Точніше сказати, майже всі їхні поселення знаходяться мало не в постійному стані війни між собою. Стріли, списи, кийки одноплемінників служать причиною тридцяти відсотків смертей чоловіків.
Приблизна чисельність племені – близько п’ятнадцяти тисяч. Живуть яномамі в селах, число яких, мабуть, близько до двохсот. Близько ста з них вдалося відвідати Шаньону і його помічнику, французькому антропологу Жаку Лізо. Хоча всі яномамі говорять однією мовою і з антропологічної точки зору цілком подібні між собою, але самі себе єдиним племенем не вважають. А слово «яномамі» означає всього лише «люди». Втім, так нерідко буває і у інших примітивних народностей. Мова їх не зрозуміла нікому з інших індіанських племен в навколишніх джунглях; значить, яномамі вже давно живуть в ізоляції.
Весь світ кожного з яномамі укладений в селі. Тільки село це – один кільцеподібний будинок, вірніше, один дах «бубликом», без стін, з круглою площею посередині. Ніяких перегородок в житлі немає. Так що десяток-другий сімей, що складають село і налічують разом зазвичай сорок-п’ятдесят і лише дуже рідко двісті з невеликим чоловік, живуть в повній єдності.
Так виглядає село яномамі.
Основа людських контактів в племені – кровна спорідненість. Заздалегідь відомо, які відносини повинні бути у вас з шурином, а які, скажімо, зі свекром. Така споріднена структура відрізняється великою чіткістю і визначеністю, хоча, звичайно, зовсім позбавлена гнучкості. Винятків вона не знає, так що перші кілька днів перебування антрополога в селі ніхто з ним взагалі не спілкувався — просто не знали як. Потім досліднику було присвоєно статус «свояка» старійшини, і стіна мовчання відразу обрушилася, стало ясно, де його місце в суспільному житті.
У яномамі – полігамія, і кількість дружин законом або звичаєм не обмежується, хіба що тільки недостатньою кількістю жінок. Тим більше, що частина новонароджених дівчаток прийнято відразу ж вбивати. Вважається, що якщо в селі чоловіки-воїни складають помітну більшість, воно краще зможе обороняти себе від сусідів або нападати на них. А такі напади відбуваються майже виключно з метою умикання жінок. Так виникає порочне коло, розірвати яке плем’я поки ще не в силах. Інших мотивів для зіткнень у яномамі майже немає: джунглі з їх багатим тваринним і рослинним світом порівняно легко задовольняють всі їхні невисокі потреби в їжі та одязі.
Це якраз виявилося важливим для антропології. До сих пір в теорії, що пояснює розселення людей, найважливішим, якщо не єдиним, фактором вважалося вичерпання ресурсів в даному районі, який вже не в силах прогодувати зрослу чисельність племені.
Н.А. Шаньон і Ж. Лізо встановили, що «відділення нового рою» у яномамі аж ніяк не пов’язане з нестачею їжі. Коли чисельність населення в селі досягає приблизно вісімдесяти чоловік, в ньому сильно зростає число внутрішньо-сімейних і особливо між-сімейних конфліктів. Складніше стає структура родинних відносин, частіше виникають сварки, – головним чином, знову ж таки, через жінок. В результаті село ділиться. Причому всякий раз антропологи спостерігали, що лінія розділу проходить з урахуванням родинних зв’язків: близькі родичі йдуть або залишаються зі «своїми», а «сьома вода на киселі» їх прикладу не слідує. Цікаво, що «відщепенці», як правило, далеко не йдуть, створюють своє, нове село в тому ж районі і, отже, експлуатують ту ж ділянку джунглів. Значить, не обов’язково відсутність харчових ресурсів призводить до розширення ареалу людей в первісному суспільстві!
Цікавим був і такий факт. Кілька сіл яномамі тривалий час не «роїлися», хоча їх чисельність досягла 150 осіб. Зазвичай це спостерігалося в умовах особливо жорстокої війни з сусідами: ділитися в такій обстановці означало б послабити свою оборону. Варто було ж між-сільській ворожнечі стихнути, як велике поселення перетворювалося в два дрібних. А що стосується майна, тут у яномамі все просто: майже всі речі належать селу в цілому, і що скільки коштує — обліку не піддається. Тут конфлікти ніколи не виникають.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.