Пішки по космосу – про наукову фантастику Михайла Пухова

наукова фантастика

Серед фантастів і любителів фантастики поширена парадоксальна думка: кількість фантастичних ідей велика, всі їх пам’ятати неможливо, і все серйозніше стає небезпека переспіву одного фантастичного твору іншим, небезпека повторення. Багато фантастів дивляться на справу простіше, але побоюються того ж: з їх точки зору, кількість фантастичних ідей обмежена і навіть бідна.

Однак кожна нова книга наукової фантастики, якщо вона хороша, спростовує ці страхи. Це з повним правом можна сказати про збірку оповідань Михайла Пухова «Картинна Галерея». Збірка зайвий раз підтверджує, що талановитий фантаст навряд чи стане повторювати себе або інших. Така ймовірність цього настільки ж низька, як ймовірність випадкового відтворення шахової партії, колись граної двома гросмейстерами, двома іншими гросмейстерами через кілька років. Буває і так, але не дуже часто.

Про збірку Пухова можна сказати багато чого. Про стрімкість дії, її насиченість. Про велику кількість фантастичних ідей і сюжетів, про щедрість, з якою «розкидається» ними автор, і їх коректність, тобто допустимість з точки зору науки.

В автора щасливо поєднуються письменник і вчений. Вчений цей багатий на фантастичні – причому коректні – ідеї. Письменник відточує діалоги, прагне до граничного лаконізму, у нього свіжий погляд на світ, навіть на світ реальний: «посудіть самі, яка ж тут глушина?.. Глушину – значить глухе місце, глухий кут, і дітися нікуди. А якщо тут глушина, де ж тоді простір?» («Багаття будівельників»).

Математики переконані, що геній мислить теоріями, талант — теоремами, а пересічний математик — завданнями. По всій видимості, таке розмежування не підходить до наукової фантастики, інакше довелося б розвести руками: розповіді, що складають збірник, явно діляться на дві категорії, причому в одній з них автор мислить теоріями, а в іншій — завданнями. Якщо говорити про розповіді другої категорії, то завдання в них досить різноманітні.

наукова фантастика

Що робити, якщо зореліт — породження невідомої цивілізації — ухиляється від контакту з земним кораблем («Світло зірок»)? Як повернутися в зореліт з телепатичним управлінням, якщо під час відсутності землян туди встиг проникнути дикун-тубілець («Нитка бус»)? Як в найкоротший термін забезпечити планету — «мертву кам’яну кулю» — атмосферою («Непотрібне – знищити»)? Чи можна подорожувати по Всесвіту «пішки» («Випадкова послідовність»)? Як вчинити, якщо зоряний корабель, що знаходиться біля далекої планети, приймає сигнал лиха від земного ж зорельота, який не може з цієї планети злетіти, а пального на зорельоті, що прийняв сигнал, залишилося в обріз для повернення на Землю («Восьма посадка»)?

Нарешті, чи можна написати фантастичне оповідання-перевертень в хлебніківській манері? Ці розповіді-завдання цікаво викладені і дотепно вирішені.

Розповіді-теорії, проблемні розповіді найбільш насичені ідеями, і не тільки фантастичними, але і просто гуманістичними. У «Вогнищах будівельників» теорія зводиться до того, що при пуску якогось об’єкта — станції, «яка дасть енергії більше, ніж інші енергоцентралі світу, разом узяті», можуть спостерігатися нові, абсолютно не вивчені побічні ефекти; на якийсь час можливо навіть спотворення геометрії світу. Розповідь «Контратака» звучить грізним застереженням: пропонується теорія про те, що може статися, якщо грубо порушити екологічний баланс у Світовому океані. В оповіданні «Над безоднею» викладається теорія контакту різних цивілізацій, різних епох і різних зоряних світів; згідно Пухову, такий контакт мислимий лише в областях стислого часу, у колапсуючих зірок.

Автор: Н. Євдокимова.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *