Народження письма

клинопис

Вперше письмо з’явилося приблизно за 3300 років до нашої ери у країні шумерів за епохи далекосяжних перемін, що збіглися в часі з будівництвом перших міст. Саме тоді з’явилися всі політичні, соціальні та культурні передумови, конче потрібні для виникнення письма.

Місто Урук на півдні країни було заможне й квітуче, воно почало налагоджувати торговельні зв’язки з віддаленими містами для імпорту сировини, якої йому бракувало. Храм найвищого бога перетворився на великий адміністративний центр під керівництвом політичного й релігійного провідника – «царя-жерця». Зв’язки ускладнювалися, адміністраторам храму треба було керувати переміщенням кадрів, зарплатнею, прибутками й видатками у вигляді товарів та худоби. Оскільки можливості людської пам’яті обмежені, з’явилася потреба винайти нову спільну систему посилання, яка дозволила б зберігати і відтворювати усну інформацію. Так народилося письмо. Воно – символи суспільства в зображеннях. Отож вже в найперших спробах писати містилися нові поняття в абстрактній формі. Так, наприклад, слово «вівця» (на означення тварини, яка найчастіше згадувалася в рахунках) спершу передавалося знаком «хрест у колі», тобто «тварина у загоні».

Письмо починало свій шлях як пам’ятна записка, проте протягом наступних сторіч його форма і зміст поступово розвивалися.

Форма лінійного письма, накресленого з допомогою загостреного знаряддя, невдовзі змінилася. Знаки втратили будь-яку схожість із первісними фігурними зображеннями. Це явище було викликане носієм письма, в даному разі глиною, яка була єдиним підхожим природним матеріалом у південній Месопотамії. Її характеристики спричинили перетворення знаків. Оскільки важко креслити округлі лінії на м’якій глині, їх розчленували на прямі, які почали не вирізувати, як раніше, а відбивали з допомогою очеретинки з трикутним загостреним вістрям, яке лишало по собі кутасті відбитки. Вони могли бути горизонтальними, вертикальними чи похилими, а різні поєднання таких відбитків утворювали знак.

клинопис

Водночас із еволюцією написання писарі прагнули піднести ефективність і можливості ідеографічної системи, створивши композитні знаки. Для спрощення письма спершу намагалися зменшити кількість знаків, отож невдовзі одну й ту саму ідеограму використовували для опису якихось дій чи суміжних понять. Внаслідок цього читач мав вибирати значення знаку залежно від контексту, а це не завжди була проста справа.

Щоб запобігти таким складнощам тлумачення, винайдено «детермінатори»; їх розміщували на початку або ж наприкінці слова; при читанні вони не вимовлялися. Детермінатори уточнювали категорії, до яких належали висловлювані поняття: Бог, планета, птах, країна, кам’яний предмет тощо. Потреба вживати власних імен та граматичних зв’язків спричинила винахід знаків для позначення звуку (фонограми) шляхом позбавлення ідеограм всіх інших понять, окрім звуку.

Такі методи викликали зменшення кількості знаків від 900 за часів первісної епохи до приблизно 500 в 2400-х роках до нашої ери. Внаслідок цього з’явилася можливість розвивати систему, що складалася частково з силабічної, яка дозволяла писати речення зі збереженням лінійних зв’язків між словами та всіх відтінків усної мови. Також, віддзеркалюючи нові можливості відтворення всіх елементів шумерської мови, збагатився і зміст текстів.

клинопис

Від рахунків до розповідей

Перші письмові версії творів шумерської літератури, записані з допомогою простих коренів слів, що примушувало читачів домислювати відсутні елементи, з’явилися в епоху давніх династій (приблизно 2700 років до нашої ери) разом із контрактами та іншими торговельними документами.

Десь у середині третього тисячоріччя до нашої ери знаки було розкладено, перевернуто і спрощено, тепер їх використовували для позначення не предметів, а лише звуків, які містилися в їхній назві, через що знаки втратили частину свого символічного змісту. Посилилася їхня графічна еволюція. Відтоді вельми усталено закріпилася граматика, клинописне письмо могло відтворювати всі відтінки думки. Воно вийшло за межі шумерської держави, його пристосування до місцевих мов стало головним чинником еволюції цього письма.

Приблизно 2340 року до нашої ери нові володарі країни, аккадійські імператори, використали шумерське письмо для транскрипції своєї власної семітської мови, мови аккадської. Наприкінці третього тисячоріччя до нашої ери короткочасне повернення шумерів до влади засвідчило намагання поетів, письменників і вчених записати й поширити видатні літературні твори усної традиції: гімни богам, легенди, молитви, епоси, філософські есе та збірки знань. Найпоширенішим твором став епос про Гільгамеша. Десь у 2000 році до нашої ери шумерська мова в Месопотамії перестала бути розмовною, на заміну їй прийшла аккадська мова, яка розкололася на два діалекти – ассирійський на півночі та вавилонський на півдні. Однак шумерська мова залишилася мовою високої культури аж до останніх днів існування клинопису в першому сторіччі нашої ери.

клинопис

Попри свою складність, ця система поширилася по всьому давньому Близькому Сході, використовуючись у письмі багатьох різних семітських, індоєвропейських (зокрема хеттській) та азійських мовах. Занепад клинопису розпочався в першому тисячоріччі до нашої ери, коли арамейські кочовики вдерлися в Месопотамію і запровадили свою власну письмову мову з використанням лінійної абетки, яку було легко вчити і вживати, яка була доступною для всіх і якою було зручно писати. Клинопис, важкий і доступний лише для небагатьох посвячених, поволі відступив у минуле.

Автор: Беатріс Андре-Сальвіні.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *