Малювання – шлях до себе

Малювання

Проблема активного формування людської особистості, перш за все творчого початку в людині, набуває все більшої гостроти для наших днів. Але та ж проблема існувала і в далекому минулому, займаючи думки передових діячів культури. І серед багатьох засобів, що залучаються для її вирішення, починаючи з рубежу XVII—XVIII століть, виняткове місце відводилося явно недооціненому нами образотворчому мистецтву. Досвід минулого і наша практика — чи не криється в їх зіставленні відповідь, чим повинні стати у вихованні людини малюнок та живопис?

Малювання? В школі? Хто ж не знає, що це таке. Ну, там кубики, олівець, пенал, потім конуси, піраміди, потім квіточки до Восьмого березня, потім… А взагалі куди краще, коли б все малювала за тебе мама – не хлопчача і, у всякому разі, несерйозна ця справа.

Звичайно, в атестат зрілості малювання не йде. Але ж не випадкова ж така драбина: в дитсадку його хоч відбавляй, в школі в кращому випадку раз на тиждень, а з восьмого класу і зовсім нічого — шкода часу.

Ну, а якщо спробувати розібратися зовсім об’єктивно — для чого малювання? Зазвичай кажуть: «для загального розвитку», «щоб розуміти мистецтво» і «взагалі може стати в нагоді». Щодо загального розвитку сперечатися важко. Що стосується мистецтва, то навряд чи вміння зображати кубик або глечик допоможе зрозуміти пейзаж Клода Моне або «Бузок» Врубеля. Дуже сумнівний взаємозв’язок. А в частині «стане в нагоді»…

клод моне бузок

Хірургічна школа при Санкт-Петербурзькому військовому госпіталі. 1716 рік. Серед шести навчальних предметів — малювання. Малювати частини тіла? Правда, в той час було особливе захоплення — пейзажі і цілі картини, складені з внутрішніх органів людини. В банках. У спирту. Кровоносні судини у вигляді розлогих дерев, під ними — нирки і печінку замість каменів. Але від майбутніх хірургів такої майстерності не було потрібно. Вони малювали пейзажі, портрети.

Тим, хто стане художниками, стане в нагоді. Напевно. Але ж для них є ж всякі гуртки, студії при будинках культури, клубах. А так, на уроках, між іншим, багато чому навчишся, коли ще й здібностей немає?

У залитому густою бронзою осені Лазенковському парку у Варшаві групи підлітків – біля ставка з мольбертами, на пнях з альбомами. «Майбутні художники? – з повагою, трохи зі співчуттям. І питанням на питання з усією задерикуватістю п’ятнадцяти років: «А цікаво, чому? Що за застарілий зв’язок: раз малюю, значить, дорога в мистецтво?» І вже зовсім несподіваний дівчачий голос: «А вам ніколи не приходило в голову, що мистецтво допомагає думати?» — «Думати, коли дивишся на картину, скульптуру?» — «Зовсім ні — коли малюєш, або пишеш, ліпиш або ріжеш гравюру».

Юний художник

Є таке поняття «пластичне мислення» — уявляти собі свою думку втіленою в образотворчі форми. Покладемо, настрій в конкретному пейзажі, велику ідею, почуття в певній події, сцені. Але це у професіоналів. Для непрофесіоналів важливо інше.

Людина малює. Значить, перевтілює свої зорові враження — адже не можна відновити, до того ж на площині, всю складність світло-кольорового вигляду побаченого нею. Людина сортує і відбирає зорові враження, впорядковує, систематизує. Звідси постулат — «малювання вимагає такої ж діяльності розуму, як наука». Це слова Павла Петровича Чистякова, школі якого мистецтво зобов’язане Суриковим, Рєпіним, Врубелем, Сєровим, братами Васнєцовими, Остроуховим, Полєновим. Намалювати – значить в чомусь опанувати предметом, осмислити його, зрозуміти і закріпити те, що зрозумів.

На долоні хлопчаки в Лазенковському парку – бурий лист каштана. “Говорите, красиво? Дурниці! Конструкція, ідеальна логіка, сенс. Ну, і там настрій…”. Настрій — це вже, між іншим. І як може бути інакше, коли тобі всього п’ятнадцять. Ось тут-то ти і вчишся думати, дізнаєшся, що можеш стати першовідкривачем, майже творцем у ті ж самі свої п’ятнадцять років.

Малювати і змальовувати — на перший погляд аналогічні поняття, на ділі два взаємовиключних методи. Якщо шукати подібності, щоб «як живе», — змальовувати, тоді можна обійтися прийомом розівченим, механічним, несвідомим. Так легше і результативніше. Якщо власне малювати, тоді включається, починає активно діяти вибіркове бачення — що в якій послідовності привертає увагу, зацікавлює, стає найбільш важливим. І знову різниця: професіонал — непрофесіонал. Першому важливий предмет – як домогтися об’єктивної його передачі, другому – що я зрозумів в предметі, інакше сказати, мій, мені одному властивий шлях до розуміння.

діти малюють

«Навчання малюванню, як це давно визнано в інших освічених країнах, становить такий важливий предмет для розвитку в дітей здатності спостерігати і розмірковувати, що йому має бути відведено в школі однакове місце з іншими предметами викладання… Вимоги такого керівництва повинні бути настільки доступні, щоб питання про здібності до малювання, що неправильно розуміється і приводить до стількох непорозумінь, не могло мати більше місця». П. П. Чистяков, 1880-і роки.

По суті, професіонал більше відсторонений від предмета зображення. Для нього важливий результат роботи, для непрофесіонала — процес її. А саме в ході цього процесу приходить справжній результат зіткнення з образотворчим мистецтвом у людини, для якої малюнок залишається загальноосвітнім предметом. Тим більше в дослідах живопису, де немає єдиного, об’єктивно встановлюваного кольору, де завжди присутній відтінок твого настрою, свого осмислення побаченого. Інакше кажучи, розуміти і вміти, але завжди із закріпленням нової якості сприйняття світу.

Автор: Н. Молева.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *