Category: Астрономія

Де була, що побачила наша Земля за своє багатовікове існування? Про невичерпне різноманіття зоряного світу допоміг дізнатися наш провідник у космічному просторі – Сонце. Воно «бере» з собою всі планети, весь рій великих і малих небесних тіл своєї системи справді в далеку подорож навколо ядра Галактики. 365 діб обертання Землі навколо Сонця замінюються багатомільйонним за кількістю років космічним або галактичним роком. При швидкості 250 кілометрів на секунду Сонце та його кортеж із планет здійснюють свій «великий заїзд» за 225 мільйонів земних років.

Read more

Жовтень 1983 року. В одній із лабораторій Лейстерського університету Саймон Грін та Джон Дейвіс займаються звичною для астрономів справою — переглядають купу матеріалів, що надійшли з борту супутника «NASA», щоб відшукати в них слід якогось невідомого досі небесного тіла. Що ж це так різко перетнуло сузір’я Дракона? Безсумнівно, мала планета, астероїд. Найімовірніше, один із тих, що належать сімейству Аполлона. Так воно і виявилося. Новачок отримав ім’я Фаетона, сина давньогрецького бога Сонця Геліоса. Астрономи-обчислювачі вивели точні параметри орбіти нововідкритого тіла і здивувалися її незвичності. Виявилося, що Фаетон оббігає навколо Сонця всього за 1,43 земного року. Орбіта його відзначається великою витягнутістю: Фаетон то віддаляється від світила на 360 мільйонів кілометрів, що далеко за межами орбіти Марса, то перетинає небесний шлях Меркурія і, як це і годиться сину Геліоса, підбирається до Сонця на якісь 20,9 мільйона кілометрів.

Read more

Надзвичайно важкі й тонкі, як волосина, джгути дивовижної за своїми властивостями речовини — космічні струни. Вчені вважають, що в історії Всесвіту вони відігравали роль «насіння», з якого розвинулися галактики та їхні гігантські ниткоподібні скупчення. Хто розкидав це «насіння»? Чи збереглися вони до наших днів, і чи варто шукати їх у космосі? І взагалі, наскільки можна вірити космологічним моделям, чи не помиляються вчені, пророкуючи такі «дивовижі» в космосі?

Read more

Так можна назвати метеорити, що падають на Землю із космосу. Але як їх розрізниш за складом? Справа в тому, що спостереженню фотографування польоту доступні лише метеорити-уламки. Самі «батьківські метеоритні тіла» дробляться, десь у верхніх шарах атмосфери.

Read more

В останні роки прилади, встановлені на штучних супутниках Землі, виявляють нові джерела гамма-випромінювання, які досі не вдавалося прив’язати до вже відомих астрономічних об’єктів. Були припущення, що більшість цих джерел гамма-випромінювання не що інше, як гігантські молекулярні хмари.

Read more

Три класичні гіпотези про походження Місяця сьогодні доповнили ще одну. Сучасна гіпотеза одержала назву «теорія великого удару». Відомо, що перша гіпотеза, висунута Джорджем Дарвіном, сином Чарлза Дарвіна, зводилася до процесу відокремлення від газопилової хмари (праматерії Землі) деякої його частини в самостійне небесне тіло.

Read more

“Гостею” в давнину називали комету Галлея. Названа ж вона була на честь Едмунда Галлея, друга Ньютона, який вперше, в 1704 році, довів, що орбіти різних «гостей», що згадувалися у середньовічних джерелах, належать до однієї і тієї ж комети. Галлей не дожив шістнадцяти років до чергової, передбачуваної ним появи комети, якій нащадки дали ім’я на честь цього мореплавця, інженера, астронома та математика.

Read more

Про неї ми дізнаємося вже не з науково-фантастичних творів, як у роки нашого дитинства, а з робіт вчених. Вчені підтвердили результати попередніх досліджень, згідно з якими атмосфера планети на даних висотах має складну структуру: три шари хмар, під ними – деяка проміжна зона, а ще нижче – підхмарний серпанок.

Read more