Королі і… морська капуста

морская капуста

Древній перський лікар, який водив своїм тростинним пером-калямом, ще в 822 році повідав світу, що вмів читати таємницю: безоарові камені володіють чудовою властивістю оберігати людей від отрути. Втім, з самого початку тут вже була помітна явна тавтологія, адже «безоар» і означав «отруто-охороняти».

Але як ще назвати дивні утворення, що часом виявляються… у шлунку дикого козла, що зустрічається в Малій Азії, на Кавказі, в Закавказзі і на південних берегах Каспійського моря? В силу зворотної асоціації самого цього носія величезних дугоподібних рогів, відомого науці під латинським ім’ям «капрахіркус егагрус», в просторіччі стали називати безоаровим козлом.

Потім з’ясувалося, що такі «ядерця» трапляються у нутрощах й інших жуйних — антилоп, газелей, лам. Виникають вони, коли в шлунку тварини застряє клаптик вовни або іншого подібного матеріалу, навколо якого акумулюються різні мінеральні речовини.

Досвід середньовічних східних знахарів говорив: ці камені рятують і від отруєння, і від нападів падучої, і від багатьох інших недуг. Така чудова особливість не могла залишитися без уваги з боку сильних світу цього, адже будь-який король повинен був рахуватися з реальною можливістю, що, наближаючи день позачергового престолонаслідування, йому підсиплють в кубок якесь зілля. І безоаровий камінь, оправлений в золото і срібло, став супутником багатьох коронованих осіб.

Наприклад, шведський монарх Ерік XIV і британська королева Єлизавета I не знімали з пальців срібні кільця з вправленими в них не дуже-то красивими, але зате чудодійними безоарами.

королі

Пройшли століття, наука відкинула забобони. І безоар був дискредитований. Але ось представник відомої «хімічної» сім’ї Густав Арреніус, що працює в США, показав, що безоарові камені тотожні мінералу, відомому під найменуванням брушит, і, як і він, являють собою кислий фосфат кальцію.

Брушит має здатність шляхом аж ніяк не романтичного процесу іонного обміну в розчинах замінювати свої фосфати солями миш’якової кислоти, тим самим «поглинаючи» миш’як з рідини, в яку він занурений. Тут варто згадати, що найпоширенішою отрутою завжди, а особливо в середні віки, був якраз миш’як.

Але, крім солей ортомиш’якової кислоти (арсенат), є ще й арсеніт, сіль не виділеної у вільному стані миш’яковистої кислоти, яка теж гостро отруйна. Продовжуючи дослідження Г. Арреніуса, його товариш по службі Ендрю А. Бенсон завдав скептикам ще один удар: виявляється, сірка, що міститься в білках частково перевареного волосся тварини, має здатність не гірше губки вбирати в себе арсеніт. Так відродилася «легенда» про чудові властивості безоара. Але історія на цьому не закінчується.

Справа в тому, що відкриття Е. А. Бенсона було лише «побічним продуктом» його багаторічного дослідження того, як здійснюються процеси обміну миш’яку у водах океану. Адже якщо короновані особи повинні були турбуватися лише про отруту, що потрапила в кубок, морські тварини буквально оточені нею з усіх боків. Велика частина цього миш’яку в морі – природного походження: його викидають підводні вулкани, що б’ють на дні гарячі гейзери, він виникає в результаті повільного розчинення осадових порід.

Однак останнім часом тут відіграють все більшу роль і результати людської діяльності, головним чином – продукти металургійної плавки, що потрапляють в море. Ті з жителів океану, що побільше і поживні речовини безпосередньо з води не поглинають, прямого миш’яковистого отруєння можуть не побоюватися. Інша справа – морські водорості, такі, як діатомові, наприклад, або динофлагеллати, які отримують їжу з самого водного середовища. А так як ці водорості утворюють початкові ланки харчового ланцюга, на іншому кінці якого знаходяться більші істоти, то, пройшовши організм цілого ряду посередників, що поїдають один одного, миш’як все одно неминуче потрапляє в тіло риб і морських ссавців.

Так само, як безоаровий камінь, морські водорості поглинають і фосфатні іони, які їм потрібні як продукти харчування, і миш’як. Він-то їх і повинен отруювати, закріплюючи ферменти, ламаючи їх структуру і тим самим порушуючи функції клітин.

Океани, особливо в їх тропічних районах, відчувають «фосфатне голодування». Брак фосфатів призводить до концентрації іонів солей миш’якової кислоти, які іноді містяться в морській воді в такій кількості, що вчетверо перевершує іони фосфату. Тому навіть у кращому випадку водорості можуть поглинути лише один іон солі миш’якової кислоти на кожні три фосфатних іона.

Те, що в океані і в організмі його мешканців повнісінько миш’яку, відомо науці вже давно. Чого вчені не знали, так це яким чином жителі моря без видимих для себе наслідків справляються з такою отруйною речовиною і чи передається вона в якій-небудь небезпечній формі людині.

Лише в 1977 році група австралійських хіміків, очолювана Дж. Р. Кенноном, зуміла нарешті, переробивши цілу тонну хвостів омара, виділити з них арсенобетаїн — нешкідливу форму миш’яку.

Коли про це дізналися в США, аспірант Е. А. Бенсона Роберт Куні спільно зі співробітником Пенсільванського університету Ролфом Мамма вирішили простежити весь шлях миш’яку від його «чистих» отруйних форм до нетоксичних ліпідів, як він його проходить в Світовому океані і в тілі його мешканців. Вчені почали «згодовувати» радіоактивно мічений миш’як діатомовим водоростям, витягували їх клітини і проводили комбіновану хроматографію і рентген, щоб визначити структуру виникаючих в процесі життєдіяльності речовин.

Серед цілого набору упізнаних продуктів, ймовірно, що представляють собою лише проміжні форми, вони виявили велику кількість таких, що містять миш’як фосфоліпідів. У такій фосфоліпідній формі – нешкідливій для організму — будь-яка речовина, що містить миш’як, швидше за все, має піти з головних «магістралей» обміну на «запасні шляхи» і там, в жирових тканинах, знайти собі місце заспокоєння на довгий термін. У «розрядженій», нешкідливій формі миш’як йде по харчовому ланцюгу, від організму до організму, не завдаючи шкоди.

Ось так скептики знову були осоромлені, мудрість древніх отримала нове підтвердження, а королі і, скажімо, морська капуста знову об’єдналися в одному рядку.

Автор: Б. Силкін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *