Гумус гумусу різниться
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Родючість землі залежить переважно від гумусу — органічної частини грунту. Багато його добре, мало погано. До цієї нехитрої формули зводилася донедавна кількісна оцінка ролі гумусу. Нові дані доводять: чим більше ще не завжди означає тим краще.
За допомогою знайденого ними методу азербайджанські дослідники встановили, що найвища теплота згоряння має каштанові грунти і сіроземи, а найнижча — гірський чорнозем. Оскільки родючість різних ґрунтів зараз пов’язують із кількістю накопиченої в їх гумусі енергії, то можна робити висновок: за своєю потенційною продуктивністю убогі ґрунти пустель і напівпустель перевершують навіть «багаті чорноземи».
У чому ж секрет сіроземів? Азербайджанські вчені пов’язують його з великим вмістом у сіроземах азотистих білкових сполук мікробної плазми. У сіроземах величина мікробної маси щодо гумусу становить 1,6—3,4 відсотка, а чорноземах не вище 0,3-0,7.
Отже, гумус гумусу різниться. Азербайджанські дослідники підтвердили це ще одним доказом. Вперше в ґрунтознавстві застосувавши методи електронного парамагнітного резонансу, вони з’ясували, що гумусові кислоти різних ґрунтів відрізняються кількістю в їх молекулах вільних радикалів: активних частинок, від яких залежить здатність речовини вступати в реакції. В Азербайджані найбільш «багатими» вільними радикалами виявився ґрунт субтропіків — найпродуктивніший.
Нові способи аналізу дозволили виявити ще цілий ряд примітних фактів. І про практичне використання дивовижних властивостей гумусових кислот можна говорити вже сьогодні. У лабораторіях Азербайджанського інституту ґрунтознавства та агрохімії працюють над створенням принципово нових видів біостимуляторів – енергетичних. Перші випробування «сонячних» стимуляторів із активізованих гумусових кислот на дослідних ділянках показали відмінні результати. Урожайність овочевих культур збільшується на 20-30 відсотків, а терміни їхнього дозрівання скорочуються на 15-20 днів.