Глобус Місяця та історія його створення

Глобус луны

Перший глобус Місяця з’явився ще в 1962 році. На цій моделі нашого природного супутника практично без спотворень передані в масштабі 1:13600000 розміри і обриси деталей 80% місячної поверхні. Глобус був складений за найпершими знімками зворотного боку Місяця, які передала автоматична міжпланетна станція «Місяць-3». На глобус нанесли перші 18 назв, присвоєні деталям рельєфу зворотного боку Місяця, — кратери Джордано Бруно, Склодовська-Кюрі, Ломоносов, Ціолковський, та ін.

Після того, як «Зонд-3» сфотографував східну частину зворотного боку Місяця, вийшов в 1967 році новий глобус, що відображав 95% місячної поверхні. Більш двустам кратерам на зворотному боці Місяця були дані імена відомих вчених.

Наприклад, кратер діаметром 400 км назвали на честь видатного українського вченого та винахідника – головного конструктора ракетно-космічних систем академіка С. П. Корольова.

З кожним новим успіхом у дослідженні та фотографуванні Місяця покращувалося зображення поверхні на наступних виданнях глобуса. Так, на місячному глобусі, що вийшов в 1969 році, «біла пляма» займала всього 0,5% поверхні поблизу Південного полюса.

Знімки Місяця, отримані станціями «Зонд-6» і «Зонд-8», а також екіпажами космічних кораблів «Аполлон», нові каталоги координат опорних точок на Місяці зажадали удосконалення глобуса і «повної карти Місяця». Знімки Місяця, експоновані в космічному польоті і проявлені на Землі, володіли гарною якістю, і по ним можна було проводити вимірювання з високою точністю. Охоплюючи значні області видимої і зворотної півкуль Місяця, знімки, які доставили автоматичні станції серії «Зонд» та екіпажі «Аполлонів», доповнювали один одного.

Для глобуса, випущеного в 1979 році, заново складалися карти сегментів зворотного боку і лібраційних областей Місяця. До цього часу вже була готова нова «повна карта Місяця». Картографи запропонували оригінальну методику трансформування цієї карти в глобусну проекцію. За допомогою картографічного проектора негативи ділянок карти, обмежених меридіанами і паралелями, які проводилися через 10°, проектували на сферичний екран, також розділений сіткою паралелей і меридіанів.

Оптичне зображення кожної 10-градусної трапеції «повної карти Місяця» поєднували з відповідною трапецією на сфері і фотографували. Отримані фотозображення 10-градусних трапецій монтували в 30-градусні глобусні сегменти – з них-то і були зроблені оригінали нового глобуса.

Рельєф місячної поверхні відтворювали на основі дешифрування оригінальних знімків, отриманих в різних умовах освітлення. Завдяки цьому вдалося показати деталі рельєфу, помітні лише при малому куті падіння (наприклад, борозни, ланцюжки), і деталі, які видно в повний Місяць, коли сонячні промені падають прямовисно (променеві системи кратерів). Щоб полегшити дешифрування деталей рельєфу, відображених на краях знімків, картографи «виправляли» оригінальні знімки, проектуючи їх на сферичний екран. З нього зображення перезнімалися фотокамерою з точок, зручних для вивчення тих чи інших деталей рельєфу.

На глобусі показані понад 10000 кратерів, моря, озера і болота, гірські хребти і долини. Рельєф на глобусі (масштаб 1:10 000 000) з великою майстерністю відтворений художником-картографом В. В. Соколовим.

Автор: Ж. Ф. Родіонова, кандидат фізико-математичних наук.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *