Чому місячні моря – на одній стороні?

місячні моря

Місяць здавна дивував землян своєю великою масою, складною орбітою, незмінним поворотом до Землі однією стороною. У космічний вік «місячних» несподіванок додалося. Виявилося, що на зворотному боці майже немає темних базальтових морів, тоді як на видимому вони переважають. Рівні морів на кілька кілометрів нижче світлих анортозитових континентів. До того ж в круглих морях Дощів, Ясності, Криз, Вологості, Достатку, Східному виявлені аномалії маси – «маскони», що складають одну стотисячну частину планетарної ваги. Інша дивина Місяця – центр його тяжіння не збігається з центром геометричної фігури, він зміщений в напрямку Землі на два-три кілометри.

Вчені давно обговорюють причини цих особливостей. На традиційній місячній конференції в Х’юстоні Джек Хартунг з Інституту земних і космічних досліджень в Нью-Йорку висловив таку гіпотезу. «Мабуть, не випадково, – сказав він, – моря зосереджені саме на зверненій до Землі стороні Місяця. Секрет їх утворення повинен бути пов’язаний з тяжінням Землі …» На Місяць діють сили тяжіння Землі і відцентрові сили. У центрі Місяця вони збалансовані: на видимій поверхні переважає тяжіння, на зворотній – відцентровий ефект. Їх рівнодіюча всюди спрямована від Місяця. Вона-то і обумовлює припливи, сила яких в 44 тисячі разів слабкіше власної гравітації Місяця. Але фокус у тому, що приливні прискорення на видимій стороні більше, ніж на зворотній.

Сьогодні ця асиметрія приливних прискорень зовсім мала, вона в мільйони разів слабкіше тяжіння Місяця. Але були й інші часи. На відстані в десять разів менше теперішньої відмінність прискорень була в десять тисяч разів більше. Тоді Місяць обертався навколо Землі по орбіті, близькій до кругової, та центри його маси і фігури збігалися.

Однак через мільярд років після народження Місяця під дією приливного тертя і розпаду радіоактивних елементів базальти в мантії Місяця розплавилися і повсюдно підтекли до поверхні. Але виливалися на поверхню вони не всюди, лише в сприятливих місцях. А саме – на зверненій до Землі стороні і в днищах Великих Басейнів – величезних воронках, вибитих ударами великих метеоритів.

Якщо нова ідея правильна, то, значить до закінчення виливу базальтів Місяць продовжував перебувати неподалік від Землі в її «гравітаційних обіймах». Потім вона стала відходити приблизно з тією ж швидкістю, як розсуваються нині берега Атлантики. Теперішня асиметрія прискорень мізерно мала, але вона представляє ту ниточку, по якій можна розплутати клубок неповторних подій з історії Селени.

Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *