Чи був Меркурій місяцем Венери?

Дані, отримані американською космічною станцією «Марінер-10», підтверджують припущення вчених про те, що Меркурій більше схожий на супутник, ніж на самостійну планету. І супутник цей цілком міг належати в минулому Венері – вважають деякі американські астрономи.

Багато що в русі Меркурія спантеличувало вчених – і динамічні аномалії, і сильно нахилена еліптична орбіта. Як і у нашого Місяця, одна сторона Меркурія рясно всіяна кратерами, а інша набагато більш рівна і нагадує застигле море. Зазвичай асиметрію Місяця пояснюють тим, що Земля прикривала свого супутника від метеоритного бомбардування, коли ці два небесних тіла в минулому перебували неподалік один від одного. Те ж саме могло мати місце і в Меркурія, коли його прикривала Венера.

Коли Меркурій був супутником Венери, як вважають деякі астрономи, то між ними існувало приливне тертя через значну масу Меркурія, в чотири з половиною рази більше місячного. Це тертя призвело до внутрішнього розігріву Венери і створило на ній дуже високі гори. Крім того, така взаємодія сповільнила обертання Венери навколо своєї осі, а зменшення моменту кількості руху її компенсувалося збільшенням орбітального моменту кількості руху Меркурія. Згодом орбіта Меркурія збільшилася, і він з супутника перетворився на цілком самостійну планету з власним шляхом навколо Сонця.

За розрахунками астрономів, існують дві можливі стійкі орбіти для Меркурія – одна розташована за Венерою, далі від Сонця, а решта знаходиться там, де Меркурій рухається в даний час. В обох випадках планетарні орбіти стабільні незалежно від початкових умов. Слід зазначити, що, після відходу від Венери, на остаточне формування орбіти Меркурія вплинули інші планети Сонячної системи і саме Сонце. Всі ці факти, включаючи і відсутність значного спіна обох планет, – свідчення на користь гіпотези вчених.