Спорідненість за відбитками пальців і дактилоскопія
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
В одну з осінніх ночей 1944 року в Будапешті фашисти схопили і повели молоде подружжя М., а їх півторарічна донька Жужіка виявилася кинутою напризволяще. Закінчилася війна. Батьки взялися за пошуки. Минуло ще чотирнадцять років, і ось перед ними доросла дівчина, ймовірно, їх дочка… А може бути і не дочка. Як бути? Прийняти її в сім’ю і заспокоїтися? Але чи можливий спокій? Відвернутися і продовжувати шукати? Але чи мислимо відвернутися? Тут була потрібна повна достовірність. І ось докази наведено. У цьому заслуга інституту судової медицини Будапештського університету. Тут твердо сказали: так. Сумнівів немає, це – ваша донька. Як же так? Адже відомо, що наука не знає надійних способів встановлення спорідненості.
Найбільше, що могли сказати фахівці, це – «спорідненість ймовірна», «спорідненість малоймовірна», «спорідненого зв’язку немає». Дослідження крові лише в десяти випадках зі ста дає певну відповідь, а антропометричні методи (за вимірюваннями тіла) ще більш розпливчасті: якщо подібні ознаки в будові тіла є, антрополог говорить «ймовірно» або «можливо», і тільки якщо їх зовсім немає – «спорідненість неможлива».
Дактилоскопія? – Звичайно, це одна з найдавніших наук, її застосовували тисячі років тому стародавні вавилоняни, китайці, індуси. Глиняні пластинки з відбитками пальців – це ймовірно, найдавніші «посвідчення особи». Дактилоскопія може з повною впевненістю встановити, що дана людина саме та, яка залишила відбиток, або ж, що вона напевно не та. Але судити про спорідненість? Навіть сам факт передачі малюнка потомству не був наукою точно встановлений.
Правда, ще в 1923 році норвезький вчений Бонневі намагався знайти зв’язок між лінійними малюнками відбитків пальців у батьків і дітей, але його метод теж приводив до певної відповіді тільки в окремих випадках.
Вже пізніше, завдяки відкриттям угорського професора Шандора Екреша, керівника Інституту судової медицини Будапештського університету, дактилоскопія отримала новий розвиток. Протягом одинадцяти років вчений збирав і вивчав відбитки пальців батьків і дітей. За цей час він об’їздив буквально всю Угорщину, розшукуючи в найглухіших місцях «надійні» сім’ї з 8-10 дітьми.
В результаті він зібрав найбільшу в світі колекцію дактилоскопічних діапозитивів – цілий океан химерних малюнків, утворених так званими папілярними лініями (штрихи, складки, точки, короткі нитки, острова, вилки, гребені, гачки …). І все це становить абсолютно незліченну безліч комбінацій.
Саме ця незліченність і створює неповторність лінійного малюнка на пальцях людини. Але цього мало. Професор Екреш знайшов закономірності, виділив основні 60 типів малюнків і склав таблицю. Він довів, що в візерунок, утворений папілярними лініями дитини, входять, як складові частини, візерунки батька і матері. І ось, аналізуючи на основі своєї таблиці відбитки пальців, професор Екреш встановлює, чи є родинний зв’язок між даними особами або його немає. До слова свого часу робота професора Екреша багато разів допомагала возз’єднатися розкиданим війною сім’ям.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.