Коли ми не боїмося лоскоту

лоскот

Лоскоту бояться багато. Але, мабуть, навряд чи хто замислювався над тим, чому ми не сміємося, коли лоскочемо себе самі. Виявляється, це не просте запитання, а досить складне і загадкове явище. У всякому разі, так вважають психологи з Оксфордського університету Л. Вайскранц і С. Дарлінгтон. Свого часу цією проблемою займався навіть Чарльз Дарвін. Правда, його цікавив в основному біологічний взаємозв’язок між лоскотом та сміхом.

Щоб розгадати таємницю цього явища, англійські психологи провели наступний експеримент. Відібравши 30 відважних добровольців, вони спробували на них три види лоскоту: спочатку експериментатори лоскотали піддослідних за допомогою спеціального апарату, потім піддослідні лоскотали себе самі, в третьому випадку знову лоскотали експериментатори, але піддослідні трималися за ручку апарату, тобто брали в цьому процесі непряму участь.

Як і слід було очікувати, найбільший сміх викликало лоскотання тільки експериментаторами, менше – при непрямій участі піддослідних і, нарешті, зовсім не було смішно учасникам експерименту, коли вони лоскотали себе самі.

На думку психологів, це можна пояснити двома причинами: по-перше, рука, яка лоскоче, виступає в ролі своєрідного зворотного зв’язку. По-друге, при самолоскутані виробляється «сигнал-команда», в результаті якої відбувається ослаблення нервової системи і створюється імунітет до подразнення.

Однак англійські психологи остаточно не впевнені в своїх висновках, оскільки не дуже довіряють учасникам досліду. Зокрема, на їхню думку, піддослідні не повинні були сміятися в третьому випадку, тобто коли самі частково брали участь в лоскотанні. У цьому випадку повинен був виробитися «сигнал-команда», а цього не сталося.

Вчені мають намір продовжити свої досліди, і підбирають добровольців для чергового експерименту.

Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Коли ми не боїмося лоскоту

Коли ми не боїмося лоскоту

лоскот

Лоскоту бояться багато. Але, мабуть, навряд чи хто замислювався над тим, чому ми не сміємося, коли лоскочемо себе самі. Виявляється, це не просте запитання, а досить складне і загадкове явище. У всякому разі, так вважають психологи з Оксфордського університету Л. Вайскранц і С. Дарлінгтон. Свого часу цією проблемою займався навіть Чарльз Дарвін. Правда, його цікавив в основному біологічний взаємозв’язок між лоскотом та сміхом.

Щоб розгадати таємницю цього явища, англійські психологи провели наступний експеримент. Відібравши 30 відважних добровольців, вони спробували на них три види лоскоту: спочатку експериментатори лоскотали піддослідних за допомогою спеціального апарату, потім піддослідні лоскотали себе самі, в третьому випадку знову лоскотали експериментатори, але піддослідні трималися за ручку апарату, тобто брали в цьому процесі непряму участь.

Як і слід було очікувати, найбільший сміх викликало лоскотання тільки експериментаторами, менше – при непрямій участі піддослідних і, нарешті, зовсім не було смішно учасникам експерименту, коли вони лоскотали себе самі.

На думку психологів, це можна пояснити двома причинами: по-перше, рука, яка лоскоче, виступає в ролі своєрідного зворотного зв’язку. По-друге, при самолоскутані виробляється «сигнал-команда», в результаті якої відбувається ослаблення нервової системи і створюється імунітет до подразнення.

Однак англійські психологи остаточно не впевнені в своїх висновках, оскільки не дуже довіряють учасникам досліду. Зокрема, на їхню думку, піддослідні не повинні були сміятися в третьому випадку, тобто коли самі частково брали участь в лоскотанні. У цьому випадку повинен був виробитися «сигнал-команда», а цього не сталося.

Вчені мають намір продовжити свої досліди, і підбирають добровольців для чергового експерименту.

Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *