Кімоно або… інфаркт

Лікарі багатьох країн помітили загальну закономірність: чим більше промисловості в будь-якому районі, тим частіше у його жителів трапляються інфаркти та інсульти. Однак медицина і біологія – не арифметика, закони тут куди менш безапеляційні, вони зазвичай знають чимало винятків. Ось, скажімо, чому в Японії, країні досить індустріальній, серцево-судинні захворювання порівняно рідкісні? Наука любить використовувати подібні виключення з правил: вони іноді допомагають докопатися до першопричини явищ.

Так вчинили і співробітники школи громадської охорони здоров’я Каліфорнійського університету, які вирішили з’ясувати, який зв’язок між способом життя і серцевими хворобами. Десять років поспіль спостерігали вони за здоров’ям чотирьох тисяч японських іммігрантів, що живуть в районі Сан-Франциско.

В результаті з’ясувалося наступне. Якщо сім’я іммігрантів живе у всьому так само, як вона звикла жити у себе в Японії, ймовірність інфаркту або інсульту залишається приблизно незмінною. Ті ж японці, які в якійсь мірі сприйняли американський спосіб життя, страждають коронарними захворюваннями в середньому в два з половиною рази частіше. Ще гірші справи з тими, хто імітує побут і звичаї білих американців повністю: для них ризик захворіти зростає вп’ятеро. Серед повністю асимільованих японо-американців коронарна хвороба вражає щорічно одного з трьохсот чоловіків – стільки ж, скільки і серед американців європейського походження.

Темп життя в Країні висхідного сонця, мабуть, не поступаються американському. Мабуть, він повинен викликати приблизно такий же стрес. Може бути, причина – в різній дієті? Адже переїжджаючи до Нового Світу, багато емігрантів волею-неволею змінюють звичній дієті, а її роль в збереженні здоров’я безсумнівна. Але ні, це припущення було теж спростовано: і в Каліфорнії знайшлося чимало японців, які не відмовилися від своїх улюблених страв – маринованого восьминога або морської капусти, а інфаркт, на жаль, це ігнорував.

Тут-то і стали в нагоді спостереження соціологів та етнографів. Вони давно з цікавістю спостерігали, як змінюються побут і звичаї представників Японії в міру їх переселення на Гавайські острови – тут японська колонія становить чималий відсоток населення, – а звідти, як це нерідко трапляється, в континентальну частину США. При зіставленні медичних даних виявилося, що і на Гаваях, хоча там промисловості менше, ніж в Японії, число коронарних нападів у іммігрантів зростає.

Нарешті, після закінчення десятиліття безперервних досліджень, в яких брали участь представники самих різних професій, вчені прийшли до висновку: вся справа в специфічному характері японської культури. Ось, наприклад, традиційний для Японії високий рівень стабільності життя. Японці зазвичай селяться тісно згуртованими сімейними групами, а якщо поза рідних місць, – земляцтвами. Із самих «молодих нігтів» кожен з них знає, яка в нього буде професія – найчастіше батьківська і дідівська, нерідко – загальна для всього села або кварталу. Моральні принципи в цих спільнотах чітко сформульовані здавна, вони недвозначно керують вчинками нинішніх поколінь так само, як це було за старих часів, хіба що виникає зовсім вже непередбачувана ситуація.

Дуже важливо ще й те, що в японській традиції упор робиться не на окрему особу, а на всю групу в цілому. Її престиж, а не індивідуальний – ось чим переймається той, хто не забув заповіти предків. При такій системі індивідуум зазвичай не вступає в інтенсивну конкуренцію з іншими. Його успіх, його місце на щаблях суспільної драбини не так вже й важливі.

Ось і виходить, що соціальний, особистий і професійний тиск на індивідуум тут невеликий. Саме це і зменшує стрес, якому піддається носій кімоно навіть серед хмарочосів. А чим менше стресів, тим менше і серцево-судинних захворювань.