Незвичайне потомство: вовки-собаки

волки-собаки

У глухих, порослих лісом ярах розпалюються любовні ігри у вовків, що часто супроводжуються жорстокими бійками. Якщо переможений сильно злякався, на нього накидаються не тільки побратими, а й вовчиця, через яку не на життя, а на смерть билися сірі розбійники. З вовчицею залишається найсильніший. Це і зрозуміло – від слабкого звіра народжується потомство, якому важко буде існувати серед суворої природи.

Звичайно, зі скороченням чисельності хижаків вовчиці позбавляються можливості вибору. Пригадується, як після винищення вовків у Володимирській області уціліла вовчиця не могла знайти собі напарника. І ось тоді прийшла вона в село Нікольське на побачення з вівчаркою. Темними ночами два великих звіра – дикий і домашній – розгулювали по селу. Дворові шавки при кожній появі вовчиці забивалися під ганок, в сараї та інші притулки. Тільки для Дружка – так звали вівчарку – сіра вовчиця стала вірною і доброю подругою.

Незабаром закохані звірі пішли в лісову гущавину. Тижня через півтори худий, змучений весільним кругообігом пес повернувся до свого господаря. Але, підкоряючись могутньому заклику природи, на наступний день Дружок знову пішов з дому. В собачій пам’яті, видно, прокинувся інстинкт дикого звіра. Ця внутрішня боротьба тривала довго. Дружок кілька разів повертався в село, а потім знову йшов до дикої подруги. Господарю довелося посадити на ланцюг свого вже дещо здичавілого пса.

Минуло кілька місяців. Зацвіли запашні буркуни, конюшини, ромашки. Наповнилися суничним настоєм лісові галявини, розбрелися по сечам тетерячі і глухарині виводки. І ось в ці прекрасні дні з непрохідного бурелому і буйних трав’янистих нетрів стали виходити на прогулянку грайливі щенята. Їхня мати прекрасно розуміла, що доля сімейства цілком залежить від обережності. Цьому вона, перш за все, вчила своїх малюків. Людське житло і сама людина стали для неї тепер найстрашнішими і нетерпимими. Заради порятунку свого роду, щоб не викликати підозри, їй доводилося добувати їжу далеко від свого лігва, в якому росло і отримувало путівку в життя незвичайне для вовчого роду потомство. У жовтні сімейство покинуло лігво і перейшло на бродячий спосіб життя. Але і після цього ще часто зустрічалися тут їх шляхи-переходи.

Нерідко вони проводили тут і своє, повне страху і напруги днювання. Так тут вперше з’явилися вовки-собаки.

До речі, подібні гібриди володіють високою психічною організацією, добре орієнтуються в складній обстановці людського побуту, можуть жити на задвірках і залишатися непоміченими. Щенята, виховані в неволі, як правило, до людини не звикають. Люди неодноразово намагалися приручити вовків-собак. Але з цього нічого не вийшло. Різномасті хижаки так і залишалися неприборканими звірами.

Ось вже дійсно, в природі не пустують екологічні ніші. Якщо зникає одна тварина, то цей простір займає інше, більш пристосована.

Автор: Ю. Новіков.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *