Інопланетні цивілізації: чи існують вони?

Інопланетяни

У 1959 році американський астрофізик Френк Дрейк переконав керівництво Національної радіоастрономічної обсерваторії перервати рутинні спостереження зірок і зайнятися пошуком того, чого, може бути, і немає. Величезне «вухо» радіотелескопа повернулося і почало прислухатися: чи не кличуть нас з космосу? Два тижні вчені здійснювали проект «Озма» (Оз — якась казкова принцеса романтичного Королівства, закинутого в якийсь вельми важкодоступний куточок білого світу). П’ятнадцять діб телескоп Грін-Бенка безмовно запитував дві далекі зірки, біля яких, за розрахунками вчених, повинні були існувати планети з досить розвиненим життям. Однак, як говориться у творах «мовчання було відповіддю».

З тих пір пройшло чимало часу, але і тепер все ті ж питання маячать перед вченими: де шукати і як? А інший раз – і навіщо? В одній тільки нашій Галактиці налічується близько 250 мільярдів зірок. А таких галактик в природі не менше ста мільярдів. При скількох з цих зірок є планети? На скількох з них виникло життя? На скількох – складна технічна цивілізація?

Директор Лабораторії планетарних досліджень при Корнеллському університеті Карл Саган вважає, що в цьому сенсі заслуговують на увагу приблизно 0,00001 відсотка всіх зірок. Але і після такого скидання в одній нашій Галактиці на рахунках залишиться приблизно мільйон світил!

А крім просторових, є ще й інші проблеми. Скажімо, на якій хвилі слухати? Проект «Озма» та його «спадкоємець», нині здійснюваний «Озма II», використовують радіохвилю довжиною 21 сантиметр. Це тому, що вона відповідає 1420 мегагерцам — частоті випромінювання водню, найпоширенішого елемента у Всесвіті, і для будь-якої розвиненої цивілізації було б логічним скористатися саме цією частотою. Але та ж логіка дозволяє назвати й інші відповідні радіохвилі. Ось, наприклад, між смугами, зайнятими воднем і гідроксилом, лежить так званий «водяний мішок». Це частота, на якій «говорить» вода, але ж вона – основа життя, у всякому разі у нас, на Землі, а дуже може бути, і в інших світах. Більш того, ця «водяна» частота хороша тим, що вона менше інших забита космічними перешкодами радіозв’язку.

літаючі тарілки

Ентузіасти та ініціатори «Озми II» – астрономи Патрік Палмер з Чиказького університету і Бен Цукерман з Мерілендського. Адміністрація обсерваторії Грін-Бенк, яка звикла тепер до екзотики, надала їм вже не стареньку двадцятип’ятиметрову антену, а нову — стометрову. І ще на них працює досконалий фільтр, що очищає вхідні сигнали від шумів, а також пристрій, що розділяє смугу частот на 384 окремі «смужки», щоб не дати осмисленим звукам загубитись серед хаосу широкого діапазону. Так знову почалися пошуки інопланетних цивілізацій.

Ще до того, як нагострити радіовуха, астрономи відкинули убік безліч зірок. Одні занадто старі, досить ймовірно, перенесли за своє існування ту чи іншу космічну катастрофу, так що життя тут чекати не доводиться. Інші занадто молоді, в їх околицях життя ще не встигло розвинутися, у третіх не вистачає повного набору хімічних елементів, у четвертих планети можуть виявитися настільки близькими до свого світила, що воно погубить радіацією все, що спробує дихати і рухатися.

Загалом, контролю піддалися 659 зоряних систем. За всіма параметрами довелося вивчити мало не 20 мільйонів різних показників, більше 50 тисяч радіоспектрів.

Тим часом Дрейк і Саган об’єдналися для іншого, паралельного проекту. У їх розпорядженні найбільша в світі трьохсотметрова антена радіотелескопа Аресібо на острові Пуерто-Ріко: вона може охопити відразу цілу галактику. Аресібо працює і на водневій хвилі, і на гідроксильній, і на водяній, і на хвилі свого радіолокатора.

Аресібо

Радіотелескоп Аресібо.

Ось вже не один місяць гігантське «вухо» прислухається до галактик Лева 1, Лева 2, Мессьє 33 і Мессьє 49. Правда, на думку самого Френка Дрейка, щоб Аресібо почув «оклики», що виходять звідти, його антена повинна була б володіти в мільйон разів сильнішою чуйністю. Але ж і окликаючі можуть володіти в мільйон разів більш могутнім «голосом». (До речі пошуками внеземних цивілізацій успішно міг би займатись і наш український дослідник Макс Поляков, власник приватної аерокосмічної корпорації Firefly, більш детально довідатись про нього можна за посиланням – https://podrobnosti.ua/tag/maks-poljakov/)

І ось рука радіооператора здригнулася. Сигнал! При спостереженні галактики Лева 1 на тлі широкого та спокійного запису — несподіваний пік, схожий на щось осмислене. Послання інопланетян? На жаль, ні. Поки ні. Через короткий проміжок часу такий же пік з’явився з дещо іншої ділянки неба. Значить, джерело було занадто широким для точкового гіпотетичного передавача жителів іншого світу. Найімовірніше, на шляху радіохвилі просто попалася холодна хмара міжзоряного газу. А шкода…

Не відстають і канадці – астрофізики Алан Брідл з Королівського університету в Кінгстоні і П.А. Фелдман з Національної дослідницької ради. Вони вже перевірили 28 зірок — чи не віщає звідти хто-небудь на «водяній» частоті. У їх розпорядженні радіотелескоп з п’ятдесятиметровою антеною в обсерваторії Алгонкін-Парк, а на думці — список з ще двохсот п’ятдесяти відповідних світил.

Хоча «екзоцивілізацій» вони поки і не виявили, але одне попутне відкриття все ж зробили. Дослідникам вдалося зареєструвати присутність в космосі молекул ціанодіацетилену. Це найважчі з молекул, відомих поки космохімікам. Причому їх родич ціаноацетилен служить одним з найважливіших компонентів життя у нас, на Землі. Чи випадково це?

інопланетяни

Керівництво університету штату Огайо виявилося поскупнішим. Групі астрономів, керованої Робертом Діксоном, довелося збирати обладнання, що називається, з бору по сосенці. Все-таки їх напівлюбительські прилади в сумі еквівалентні непоганій антені діаметром метрів так в шістдесят. З нею і стали студенти та аспіранти Роберта Діксона «обшарювати» Всесвіт, користуючись діапазоном водневої емісії.

Ентузіазм молоді великий, і система працює без канікул — 365 днів на рік, та ще й цілодобово. Але результати, на жаль, поки все ті ж.

Тільки профан може сказати в цій ситуації: «безрезультатно». Справжні вчені кажуть: «результати поки негативні». Поки… Навіть зараз, поки ви читаєте цю статтю, астрономи шукають сліди позаземного життя, і хтозна, може скоро їм вдасться це… і тоді багато фантастичних фільмів про контакти з інопланетянами стануть не просто фантазією, а реальністю.

Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *