Психологія наукової творчості

вчений

Інтерес до психології наукової творчості – можливо, він виник одночасно з самою наукою, в ті ж незапам’ятні часи. Але в останні роки інтерес зростає особливо стрімко, з’являється безліч статей і книг, сформувалася навіть особлива область науки — наукознавство. І подібно до того, як у сфері мистецтва існує спеціалізація,— наприклад, статті про музику пишуть найчастіше не самі композитори, а музикознавці,— про прийоми і методи науки, її організацію, психологію творчості і т. п. пишуть наукознавці, люди, що займаються не науковим дослідженням, а дослідженням самої науки.

Але, право, наскільки цікавим може бути розповідь про творчість «з перших вуст»! Особливо якщо оповідач володіє необхідною для цього майстерністю. Видавництво «Знання» колись опублікувало тоненьку книжку під назвою «Пошуки істини». Читається вона в один присід і головним чином не тому, що тоненька.

Книжка ця – погляд на науку зсередини, погляд людини, що займається не наукою про науку, а самою наукою. Її автор, відомий фізик, академік А. Б. Мігдал ділиться з читачем своїми думками про мотиви наукової творчості, про сили, що рухаються людьми в пошуках істини, про «квіти і терни» на цьому шляху.

Існує думка, що вченими в їх роботі рухає прагнення зробити відкриття. Тим часом, вважає вчений, відкриття – тільки побічний продукт, який може з’явитися (але це зовсім не обов’язково) лише в процесі глибокого і досконального вивчення об’єктів дослідження.

Прагнення будь-що-будь зробити відкриття часто призводить до підшукування рятівних аргументів, здатних на перших порах підтвердити ваш результат. Однак потім, як правило, виявляється, що такі аргументи нічого крім шкоди не приносять. Хоча ось примхи психології творчості! – бувають просто необхідні на найпершому етапі роботи.

І ще парадокс. Не можна зробити наукову роботу без ясного розуміння суті питання. Але ясне розуміння приходить тільки в кінці роботи! Як же бути? Працювати – радить автор. Зовсім як у відомому прислів’ї: «очі бояться, а руки роблять».

Бажання спочатку зрозуміти все до самого кінця, а потім вже працювати — дуже часто, на думку автора, причина невдач в науці. Невдач, які переслідували навіть фізиків найвищого класу, таких, наприклад, як Паулі або Еренфест. «Він постійно страждав від того, що його здібності критичні випереджали здібності конструктивні», – писав про Еренфеста Ейнштейн.

«Чи треба серйозному вченому пишатися тим, що він ніколи не робив помилкових робіт?» — запитує Мігдал. Звичайно, відсутність помилок свідчить про хорошу кваліфікацію та наукову сумлінність. Але і тільки. Чи стане хорошим гірськолижником людина, яка ніколи не падала? Адже вона просто не доходила до меж своїх можливостей. Тим часом саме наукові роботи, що здаються недостовірними, бувають найцікавішими і призводять до відкриттів.

Автор: Ю. Слюсарев.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *