Антарктида: континент науки
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Справжній континент, більший за Європу, Антарктида тривалий час залишається загадкою. З початку позаминулого сторіччя над нею один по одному здіймаються державні прапори, але під ними на цій арені ніколи не точилося збройних сутичок. Поступово 18 держав стали вимагати собі більших чи менших шматків території. У 1940 році континент було поділено на “сектори торту” — від полюса до океанського узбережжя. Лише в 1958 році завдяки спільним зусиллям експедицій, пілотів та за допомогою супутників було складено повну карту континенту.
Ця неосяжна земля вкрита льодяним щитом, товщина якого оцінюється у 2500 метрів. Він становить собою приблизно дві третини запасів прісної води на планеті. У 1983 році на радянській станції Восток, посередині континенту, було зареєстровано найнижчу за весь час спостережень температуру: — 89,6° С, що стало рекордом серед постійного холоду за -36° С у січні та -12° С у лютому. Найекстремальніші умови спостерігаються під час бліццардів — потужних вітрів із хуртовиною, які унеможливлюють будь-яку видимість і роблять холод нестерпним.
І все ж Антарктида непереборно вабить до себе, починаючи з того часу, як у 1821 році американський мореплавець Джон Девіс вперше ступив на її землю. Дослідники екстремальних умов та науковці передавали один одному естафету. У 1957 — 1958 роках під час проведення Міжнародного геофізичного року було обладнано перші постійні наукові станції. Близько 2000 чоловік протягом всього року живуть на 42 станціях, розкиданих по континенту та ближніх островах, а на 26 станціях науковці живуть лише протягом літньої антарктичної пори. Проводяться дослідження з гляциології, метеорології, магнетизму Землі та верхніх шарів атмосфери. Але ця Земля відкрила ще далеко не всі свої таємниці.
Українська антарктична наукова станція «Академік Вернадський»
Близько 140 мільйонів років тому східна Антарктида займала ще середину величезного континенту, званого Гондваною, континенту, сформованого з Африки, Південної Америки, Індії, Австралії та Нової Зеландії. У Гондвані панував помірний клімат, вона була вкрита лісами, де жили рептилії та амфібії. Знайдено рештки, яким 200 мільйонів років. У 1932 році американські вчені підняли на поверхню викопні рештки маленької сумчастої тварини, чий вік — 40 мільйонів років. Вона — предок тих сумчастих, яких можна зустріти сьогодні в Австралії. Це — доказ того, що згадані території були одним цілим. Але через активність того, що зветься тектонікою плит, утворилися тріщини, які помалу розширилися внаслідок руху земної кори. Антрактида лишилася ізольованою у крижаному океані довкола Південного полюса, її температура понизилася, а ліси поступилися місцем вічній кризі. Але все ще невідомо, коли ж точно складники Гондвани почали тріскатися і якою була форма континентів за тих часів.
СПЕКА ПІД КУПОЛОМ
На півдні земної кулі — на острові Росса — є єдиний активний вулкан — Еребус. Неподалік від Еребуса розкинулися “оази”, або сухі долини. Їх так називають тому, що жодна краплина дощу не впала туди щонайменше за два мільйони років. Крига звідти відійшла, а сонячне тепло сприяло таненню снігів. Ці кам’янисті пустелі стали у пригоді фахівцям NASA: тут можна було перевіряти устаткування для дослідження поверхні планети Марс, яка має майже такі самі характеристики. Посеред однієї з цих пустель міститься озеро Ванда, майже завжди вкрите товстою кригою. Це щось виняткове у царстві холоду: температура води на глибині сягає 25°С! А тож, саме так: крижані кристали тут відіграють роль оптичних волокон, проводячи до самого дна сонячне світло, яке зігріває нерухому воду.
Все, що ми знаємо сьогодні про Антарктиду, ми завдячуємо п’яти десяткам експедицій, які зміняли одна одну протягом півтора сторіччя. Саме ім’я Антарктиди виникло завдяки давньогрецькому філософу Аристотелю. Мудрець вважав, що для врівноваження відомої маси північної півкулі, розташованої під сузір’ям Великої Ведмедиці (Арктос), конче мала бути еквівалентна маса на півдні — і Антарктікос.
Коли один із Магелланових кораблів повернувся зі своєї подорожі навколо світу, довівши, що Земля — кругла (!) його пасажири вважали, що вони помітили невідому землю, яку відтоді позначали на картах як Терра Аустраліс Інкогніта з поки що вигаданими обрисами. Кергелен, Кук, Уедделл Дюмон д’Юрвіль, Росс, Шарко, Амундсен, Шеклтон, Берд сягнуть найвищої межі страждання, а дехто не зупиниться й перед загибеллю, щоб дізнатися про ту землю більше.
ДОРОГОЦІННИЙ ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК
Якщо рослинний світ тут репрезентовано самими лишаями, мохом та коли-не-коли квітами, а земна фауна репрезентована лише найдрібнішими безхребетними, то життя біля моря жвавіше. Планктон та кріль стають поживою не тільки для 120 видів риб, яких вдосталь плодиться тут у літні місяці, а й для тюленів та китів. Однак головні багатства, які саме й загрожують найбільше екології Антрактиди, містяться в її надрах — у морі чи на суходолі. Хоча розвідку було проведено менше ніж на 1 відсоток континентальної території, вже помічено родовища вугілля, заліза, міді, золота, титану, урану, кобальту. Свердловини в морі також довели наявність нафти та газу.
Проте ще й досі годі твердити, що ці елементи є у кількості, яка дозволить зробити їх видобуток рентабельним. Надзвичайна вразливість антарктичного природного середовища спричинює появу з початку минулого сторіччя низки комісій, угод та конвенцій, відомих під назвами Велінгтонської, Вашингтонської чи Мадридської. Ідеться про захист флори, китів, яким загрожує винищення, чи там тюленів, на яких полюють заради хутра, а також про обмеження надмірного рибальства. З погляду екології — наукові станції не безневинні. Вже нині накопичується сміття різного походження, що характеризуються більшою чи меншою токсичністю. Спалахують пожежі. Першу американську несправну АЕС і тонни зараженого грунту слід вивезти до Сполучених Штатів. Посадкові смуги аеродромів завдають шкоди місцевій фауні. Туризм, ця справжня “бездимна індустрія”, набуває поширення, щороку заохочуючи до мандрів 9000 туристів.
Автор: Франс Беккет.