Національний парк виходить у море
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Майже на дві тисячі кілометрів простягається біля північно-східного узбережжя Австралії смуга островів, рифів, скель загальною площею майже 300 тисяч квадратних кілометрів. Це Великий Бар’єрний риф, побудований коралами. У лабіринті клаптиків суші та шхер рідкісне багатство тваринного населення. Ніде більше немає такого розмаїття видів морських черепах, двісті сорок два види птахів обрали Бар’єрний риф для гніздування, тут зустрічається кілька видів дельфінів і китів і один із найрідкісніших морських ссавців — дюгонь. Де ще можна зустріти близько півтори тисячі видів риб і чотири тисячі молюсків?
Все це обіцяло чималий прибуток, і з позаминулого століття тут процвітав промисловий лов устриць, трепангів, черепах, креветок, не кажучи вже про рибний промисл. На одному з островів задимів завод, що виготовляє консерви з черепашого м’яса.
У сусідніх австралійських штатах Квінсленд та Новий Південний Уельс росли міста. Мільйони їхніх жителів щороку відпочивали в туристичних готелях, збудованих на берегах проти рифу та тих його островах, що більші. Все це було б чудово, але безконтрольна експлуатація почала призводити до помітного збіднення природи.
1975 року під тиском громадськості, нарешті, було оголошено про створення Національного парку Великого Бар’єрного рифу. Нині його територія та акваторія становлять 47 тисяч квадратних кілометрів. Це найбільший у світі морський національний парк.
Тут довелося подумати про те, як за можливості задовольнити різним, найчастіше суперечливим інтересам. Частина парку склала зону загального користування, де заборонено лише видобуток корисних копалин, промисловий вилов риби та полювання з аквалангом. Щоправда, в особливо «ніжний» куточок цієї зони, крім того, не допускаються великі човни.
Власне парком вважається туристична зона, де спортивний лов риби не забороняється, але не всякою вудкою. Інші види відпочинку — скільки завгодно. Якщо, наприклад, туристи облюбували рифи Леді Масгрейв та Леді Еліот для плавання з аквалангом або подорожей на човні з прозорим плексигласовим дном, крізь яке видно всіх мешканців коралових джунглів, — на здоров’я!
Для вчених у парку «заброньовано» острів Уан-Трі, де давно існує науково-дослідна станція. Нарешті, острівець Рек і рифи, що його оточують, взяті під цілковиту охорону — тут виводять потомство рідкісні морські черепахи талассохеліс каретта, і ніхто їм заважати не повинен. Такий самий заборонений режим у рифа Ллевелін — його характерна лагуна залишена як зразок для порівняння з іншими кораловими спорудами, на які людська діяльність продовжує впливати. Тепер потрібен лише час і терпіння, щоб подивитися, наскільки ефективно діятиме вся ця непроста система.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.