Здається, миша боїться всього у світі, крім… радіації, джерело якої у природному середовищі — зазвичай радіонукліди. Так називають речовини, що є кінцевим продуктом різних ядерних реакцій і зберігають деяку залишкову радіоактивність. Завдяки їх наявності в природі в науці з’явилося нове поняття — радіаційний біогеоценоз, тобто звичайний біоценоз, що функціонує на фоні слабких, але постійно діючих іонізуючих випромінювань, джерелом яких і служать радіонукліди.
З моменту своєї появи на землі людина мусила безперервно та пильно стежити за поведінкою навколишніх її тварин, добре знати їхні повадки. У казках та міфах в образах тварин-людей і тварин-богів поряд з певними людськими якостями фантастично перепліталися елементарні знання про дійсну поведінку тих чи інших тварин. У цьому випадку особливо важливо відзначити ось що: не тільки «твариноподібні» творіння людської фантазії, але й реально існуючі тварини наділялися людськими якостями. Їх поведінка розглядалася з точки зору людських мотивів та вчинків. Це «олюднення» тварин, або антропоморфізм, як ми сьогодні говоримо, відігравало важливу роль у філософських концепціях мислителів давнини, які вірили в можливість переселення душі від людини до тварини і назад.
Досі здатність до рахунку, хоча б примітивна, була відома лише у таких істот, як мавпи (насамперед у шимпанзе), щури, ворони, миші та сороки. Нині канадський зоолог Хенк Дейвіс із Гуелфського університету в провінції Онтаріо вперше довів, що до цього переліку може бути приєднаний також і американський єнот-полоскун.
Колись у вологих тропічних лісах острова Пуерто-Ріко можна було бачити величезні зграї невеликих, завдовжки до тридцяти сантиметрів, зелених папуг. І хоча цей птах не мав такого яскравого оперення, як у амазонських побратимів, він був улюбленицею індіанців та іспанських поселенців, які цінували її як кімнатну птицю.
Американські зоологи Едвін Льюїс і Пітер Нерінс із Каліфорнійського університету, проводячи спостереження за білогубими пуерториканськими жабами, помітили, що ці тварини явно реагують на дрібні струси ґрунту, що супроводжують обережні кроки людини.
Португальські мореплавці виявили в 1507 році на острові Маврикій в Індійському океані велику незграбну птицю, яка не вміла літати, її назвали додо. Вона стала символом неповороткості і невміння пристосовуватися до умов життя, що змінюється. Усього півтора століття знадобилося, щоб людина і привезені нею на Маврикій свійські тварини прикінчили останнього додо.
Від аргентинських і мексиканських рибалок, які промишляють в Атлантиці, можна почути, як іноді їм вдається виймати рибу з води голими руками. Але ж до рибальських оповідань у всьому світі ставляться, ну як до мисливських, — фольклор та й годі. Однак байки множилися, і в них завжди згадувалося, що, по-перше, риба була якась «сонна», а по-друге, поблизу незмінно кружляли дельфіни. Вони не стільки спостерігали те, що відбувається, скільки «пасли стадо» і заходили всередину його, заковтуючи єдиним разом по кілька рибин, що ледве ворушилися. Що за диво?
У США в неволі були виведені чотири Каліфорнійських кондора. У наш час у виведенні птахів штучним шляхом немає нічого дивного. Тут же випадок особливий – каліфорнійський кондор знаходиться на межі повного зникнення. За останні півстоліття популяція цих птахів різко скоротилася. Його місце проживання обмежене прибережними гірськими районами штату Каліфорнія.
Досі найбільшим досягненням біоінженерії вважалося отримання шляхом маніпуляцій із зародковими клітинами – гібрида двох видів домашньої миші. Але ці види були дуже спорідненими один до одного, що сильно полегшувало операцію.
У пустелях Єгипту працювала експедиція американських антропологів з університету Дьюка, яку очолює професор Елвін Саймонс. Хоча сам професор та його співробітники далеко не новачки у своїй справі, натрапивши на ці скам’янілі кістки, вони закликали на допомогу кількох колег, чия незалежна думка допомогла б точніше оцінити рідкісну знахідку.