Рентгенівський вітер
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Мало які об’єкти на нашому небі можуть змагатися з Крабовидною туманністю в популярності серед астрономів та астрофізиків. А тепер, коли прилади на космічних ракетах виявили в тій стороні потужне джерело рентгенівських променів, інтерес до неї зріс ще більше. Троє великих англійських вчених – Хойл, Нарлікар та Уілер – на сторінках журналу «Нейчур» поділилися своїми думками про цю дивовижну «рентгенівську установку». Чому від центру туманності розлітаються зі швидкістю в тисячі кілометрів величезні згустки речовини?
У центрі туманності, вважають ці вчені, знаходиться нейтронна зірка, яка народилася при загибелі бувшої тут раніше звичайної зірки. Цю катастрофу і бачили в 1054 році астрономи стародавнього Китаю, спостерігаючи раптово спалахнулу з небувалою яскравістю зірку. Діаметр нейтронної зірки надзвичайно малий: всього кілька кілометрів. Але питома вага її зображується значною цифрою: одиниця з п’ятнадцятьма нулями. Наперсток такої речовини важив би мільярд тонн.
Зірка витрачає свою енергію у вигляді електромагнітних хвиль, в тому числі довгих радіохвиль і рентгенівських променів. Сила електромагнітного тиску розганяє до «астрономічних» швидкостей залишки зірки, що колись вибухнула. Рентгенівський ураган, радіобуря! Може бути – думають англійські вчені – і неймовірна яскравість, що вразила колись китайських астрономів, викликана світінням «осколків» первісної зірки під «ударами» рентгенівських променів і радіохвиль.
На закінчення Хойл і його колеги віддаються похмурим думкам. А раптом катастрофа, подібна до тієї, що вразила Крабовидну туманність, відбудеться не з звичайною зіркою, а з однією з надзірок – недавно відкритих небесних тіл, що в мільйони і сотні мільйонів разів перевершують масою найважчі з раніше відомих світил? Тоді радіовітер і рентгеновітер видують з галактик всю міжзоряну речовину, а може бути навіть і зірки з їх планетами, супутниками…
Що й казати, картина похмура! На щастя, вона нагадує такий випадок на лекції.
Лектор закінчує свій виступ словами:
– Отже, через вісімсот мільярдів років Сонце охолоне і життя на Землі припиниться.
Схоплюється хтось із публіки і в хвилюванні кричить:
– Коли? Коли?
– Через вісімсот мільярдів років.
– Ну слава Богу! А я було злякався: мені почулося, через вісімсот мільйонів…
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.