Кінець білій безмовності

До ескімосів, що живуть на крайній півночі Канади, приїхала експедиція. Сенсації це не викликало – тутешнє населення побачило за своє життя чимало мандрівників. Однак ці поводилися незвично. Запрошуючи одного за іншим жителів стійбищ і селищ, розкиданих по величезному острову Баффінова Земля, прибульці перевіряли їх слух. На цей раз мова йшла не зовсім про лікувально-профілактичне обстеження, скоріше це був науковий захід.

Так, з’ясувалося, що з 3770 тутешніх ескімосів 1201 чує неважливо чи навіть просто погано. «33 відсотки популяції!» – в скупому на емоції звіті навіть з’явився знак оклику.

Коли біологи Мак-Гілльского університету та отоларингологи з клініки імені Вікторії в Монреалі дісталися нарешті до заполярного селища Пангніртанг, на березі крижаної затоки Камберленд, то виявилося, що тут 83 відсотки дорослого чоловічого населення «туге на вухо». Було над чим задуматися не тільки медикам, а й соціологам, етнографам…

Потім виявилося, що хвороба вражає найчастіше глав сімей – мисливців і рибалок. Жінки і діти, як правило, чують відмінно. І, дивна річ, у всіх обстежених населених пунктах тріумфувала дивна пропорція: чим частіше людина виїжджала за звіром або рибою, чим далі від житла було її звичне угіддя, тим сильніше був вражений її слух.

Тоді фахівці обвішали мотонарти і їх водія звукометричною апаратурою. Вимірювання показали, що за півметра-метр від включеного мотора стоїть постійний шум, що досягає 105 децибел. Часом він посилюється навіть до 120 децибел. Для порівняння треба сказати, що пасажирський реактивний літак, що летить у вас над головою на висоті 100-150 метрів, видає звук приблизно такої ж сили.

Ескімос з Баффінова Землі нерідко проводить за кермом свого снігохода до десяти годин поспіль. Якщо він женеться за великою здобиччю, трапляється, йому доводиться бути в дорозі і по кілька днів. А щоб багаторазово оглянути всі пастки і капкани, мисливець долає за рік до п’ятнадцяти тисяч кілометрів.

Ось і виходить, що слух ескімоса піддається небаченому по силі впливу: правила професійної безпеки на виробництві у багатьох країнах встановлюють в якості допустимого рівня перебування в зоні з 105 децибелами не більше години. А той, хто пробуде «серед» 90 децибелів шість годин, ризикує серйозно порушити слух. Між іншим, 90 децибелів – це якраз рівень шуму на сильно завантаженій транспортом вулиці.

Що ж тепер говорити про мешканців краю білої безмовності? На жаль, колишньої безмовності…