Хто як готується до зими?

осінь

Зриває вітер самотні листочки з дерев, шумить, сміється ночами в трубах. Нудний дощик кидає на землю свої дрібні бризки. Осінь. Вона роздягає ліс, студить воду. Все частіше вранці калюжі покриваються крихким льодком. А ось закружляли, затанцювали сніжинки. Скоро зима! Ті, кому належить, полетіли. Це багато птахів, деякі метелики, кажани. Вони кинулися зимувати на південь. Але чимало й таких, хто залишився вдома. Глибоко під водою забилися в куточки риби. Сховалися комахи, павуки, багатоніжки. Тритон, який жив все літо в ставку, виповз на сушу, шукає собі зручне містечко в моху.

Підготувалися до зими і дерева, скинули листя. А ось однорічні трави не тільки про себе подбали, а й про своє потомство: розсіяли насіння. Так і будуть зимувати вони під снігом до наступної весни.

Поспішають і звірі. Одні одягаються в теплі шубки, інші поспішають набити свої комори, заготовити корм про запас. А є й такі, хто сам собі комора. Ведмідь, борсук і багато звіряток сплять всю зиму. А поки жир збирають. Поспішають. Відпочивати ніколи: гряне мороз, скує землю, де тоді їжі набереш, куди сховаєшся ? Всі готуються, і кожен по-своєму. Про це і розповість вам великий знавець природи Петро Петрович Смолін.

барсук

У роки врожаю кедрових горішків осінь – справжнє свято для всіх лісових мешканців. Хто тільки не ласує смачними, ситними горішками ! І ведмеді, і кабани, і бурундуки, і малятка руді полівки. Та не тільки ласують, а й запаси роблять. Смугастий бурундук набиває горішками свої «кишені» – защічні мішки і тягне їх в затишне місце, під кам’яну плиту. Правда, притулок не завжди виявляється надійним. Вистежить працьовитого звірка ведмедик, переверне потужною лапою камінь і з’їсть всі бурундучі запаси. А якщо господар комори зазівається, то й сам піде на закуску кошлатому грабіжникові. Не лінується господар тайги і сам забратися на дерево, поїсти горіхів прямо з гілок, залишаючи після свого «обіду» купу поламаних гілок.

ведмідь

Але не ведмедику дістається основна маса горішків. Головний гість кедрового бенкету – кедрівки, ошатні родички галок і ворон. Їх красиве темно-коричневе оперення, немов перлами, усіяне білими плямами. Налетить зграя кедрівок – і миттю спорожніють шишки. Не подумайте, що кедрівки такі ненажери. Тільки частину горішків з’їдають вони, решта ховається про запас, часом несучи їх далеко від рідних місць. Але не завжди пернаті заготівельники з’їдають свої запаси. Часто вони забувають, де сховали їх, і не знаходять. І «переселенці» починають рости на нових місцях. А потім… Мешканці високогір’я переносять горішки «новоселів» все далі і далі. У результаті на неосяжних просторах – від Байкалу до верхів’їв Лени розкинулася зона кедрового стланця – високогірного кедрового чагарника. Переселився він і на Камчатку і на Сахалін. От і не знають лісові працівники, що їм робити: дякувати кедрівкам за їхню працьовитість, або переслідувати за знищення горіхів. Переслідувати кедрівку, звичайно, не слід, а от навчитися відлякувати потрібно.

кедрівка

ЗЕРНОЗАГОТОВІТЕЛІ

Більшість чотириногих носять скромне вбрання. Але з усякого правила є винятки. І таким винятком серед маленьких звірків по праву вважається хом’як. У нього вугільно-чорні груди і черевце, білі лапки, на мордочці і на боках білі плями на яскраво-рудому фоні і жовто-сіра спинка. Як би красуючись, він часто стає на задні лапи, показуючи свій строкатий наряд. Не дарма так одягнувся хом’як, і не дарма він хизується вбранням.

хомяк

У зимову сніжну пору кожен звір розповідає про себе слідами своїх лапок. Але скільки не шукай, хом’ячих слідів на снігу не знайдеш. Такого не буває. Сидить взимку хом’як глибоко в норі, але не спить, як бабаки, ховрахи і тушканчики. Заздалегідь приготувався він до важкої пори, і тепер зима йому не страшна.

В кінці літа і восени у хом’яка гаряча пора – сезон зерно-заготовок. Поруч зі своїм будинком риє він місткі комори та набиває їх добірним зерном. Недарма, коли знаходять запаси хом’яка, його зерно йде в насіннєвий фонд. Невтомно працюють хомячі лапки, вилущуючи зерно з колосків. А переносить його звірок в об’ємистих защічних мішках. З туго набитими «кишенями» поспішає хом’як до комори. Колотить себе лапками по щоках, викидає зерно і зараз же відправляється за новою порцією.

хомяк

Збирає свої запаси хом’як близько нори. Далеко відходити від неї хом’яку не резон: так і життям можна поплатитися. На коротких хом’ячих лапках не дуже-то втечеш від швидконогого або крилатого хижака. Ось і доводиться хом’яку суворо стежити за тим, щоб ніякий інший хом’як не збирав зерно біля його нори. За суворим хом’ячим законом триколірний наряд звірка – сигнал родичам: місце зайняте, треба шукати інше. У цьому – розгадка хом’якового наряду : жовто-сіра спинка надійно ховає звірка від усіх недругів, а вартує хом’яку піднятися на задні лапки, і його триколірна шкурка чітко кидається в очі в будь-який час доби, попереджаючи невдалих родичів, що район зерно заготовок – територія недоторканна і для інших хом’яків абсолютно заборонна.

ЧОТИРИНОГІ КОСАРІ

Чи може бути сінокіс у … звірів? Важко повірити в це, але таке буває. Живучі у степах і гірничо-лісових районах забавні куці звірки з круглими вухами. Живуть колоніями і гучним протяжним свистом попереджають один одного про небезпеку. За цей свист і назвали їх пищухами. Є у них і інша назва – сіноставки. І ось чому.

піщуха

Піщухи – рідня зайців, так само як і довговухі їх брати, люблять ласувати зеленою травичкою. Але на відміну від зайців пищухи годуються травою цілий рік. Навесні і влітку вони її їдять на корені, а в кінці літа і восени приступають до сінозаготівлі. І, зовсім як люди, стягують підсохнулу травичку, невеликі гілочки багна, малини і тоненькі пагони низькорослих берізок в стіжки. Клаптики сіна запихають звірки в щілини між каменів, під навіси вивернутих коренів. А взимку то й діло навідуються до своїх стогів. У рудуватих пустельних пищух, мешканок Закаспія, сінозаготівля двічі на рік: в кінці весни і восени.

Автор : П. Смолін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *