Небесний Фаетон і його дива

Жовтень 1983 року. В одній із лабораторій Лейстерського університету Саймон Грін та Джон Дейвіс займаються звичною для астрономів справою — переглядають купу матеріалів, що надійшли з борту супутника «NASA», щоб відшукати в них слід якогось невідомого досі небесного тіла. Що ж це так різко перетнуло сузір’я Дракона? Безсумнівно, мала планета, астероїд. Найімовірніше, один із тих, що належать сімейству Аполлона. Так воно і виявилося. Новачок отримав ім’я Фаетона, сина давньогрецького бога Сонця Геліоса. Астрономи-обчислювачі вивели точні параметри орбіти нововідкритого тіла і здивувалися її незвичності. Виявилося, що Фаетон оббігає навколо Сонця всього за 1,43 земного року. Орбіта його відзначається великою витягнутістю: Фаетон то віддаляється від світила на 360 мільйонів кілометрів, що далеко за межами орбіти Марса, то перетинає небесний шлях Меркурія і, як це і годиться сину Геліоса, підбирається до Сонця на якісь 20,9 мільйона кілометрів.

Фаетон та метеорний потік Гемініди

Одразу кільком астрономам впало в око, що орбіта Фаетона дуже близько збігається з «маршрутом» відомого здавна метеорного потоку Гемініди.

Ще до того, як Фаетон був відкритий, астрономи вважали, що Гемініди можуть бути просто уламками якоїсь комети, що давно розвалилася. Видатний естонський учений Е. Епік у шістдесятих роках висловив думку, згідно з якою астероїди групи Аполлона являють собою ядра комет, що витратили всі свої леткі матеріали, простіше кажучи — «дохлі» комети.

Коли ж виявилося існування Фаетона, природно, стали перевіряти, чи не є це дегазованим ядром комети, тієї самої, яка породила потік Гемініди? Але як відрізнити справжній астероїд від «мертвої» комети?

Спектральні загадки: альбедо та колір Фаетона

У справу вступили спектроскопісти. Їхні спостереження показали, що випромінювання поверхні нашого героя нагадує те, що характерно для астероїдів із кам’янистою корою: його альбедо (відбивна здатність) перевищує 10 відсотків. Щоправда, нещодавно з’ясувалося, що Фаетон світиться синюватим кольором, а це аж ніяк не властиво астероїдам подібного типу. Ще новини: з борту космічного апарату «Джотто» вдалося виміряти альбедо кометного ядра — це було ядро комети Галлея. Виявилося, воно не досягає і 5 відсотків. Ймовірно, причина в тому, що темна кірка цього тіла «виготовлена» з речовин, багатих вуглецем. Стало очевидно, що ядро комети Галлея набагато темніше, ніж Фаетон.

Докази на користь астероїда: щільність та обертання

Дивина за дивиною! Пізніше з’ясувалося, що яскравість цього «чудного» небесного тіла трохи змінюється, повторюючись кожні чотири години. Діаметр Фаетона близько п’яти кілометрів. Швидке обертання, про яке говорить чотиригодинна циклічність яскравості, — свідоцтво кам’яної міцності Фаетона. Якби він був подібний до пухкого кометного ядра, що по суті являє собою пористе скупчення космічного пилу, він би давно розвалився на шматки.

Словом, зібравши воєдино все, що ми знаємо, можна стверджувати: рис кометного ядра у Фаетона загалом немає, а ось із типовим астероїдом із сім’ї Аполлона він схожий. З іншого боку, його спектри — і оптичний, і інфрачервоний — аж ніяк не підходять до астероїдів.

Взагалі, всі Гемініди так чи інакше відрізняються від більшості метеорів, породжених кометами. Італійський астроном Ф. Верніа з Інституту фізики атмосфери в Болоньї виявив: густина дрібних тіл у «хвості» більшості метеорних потоків становить приблизно 300 кілограмів на кубічний метр. А ось у Гемінід вона чомусь досягає тонни! Це начебто має укладатися в рамки гіпотези, згідно з якою Гемініди — дітище кам’янистого тіла, густина якого набагато більша, ніж у «нормального» кометного ядра; швидше за все, тут «батьком» був астероїд, а не комета.

Гіпотези виникнення Гемінід та майбутнє зближення

Таким чином, терези остаточно схиляються на користь того, що Фаетон — не «дохла» комета, а повноправний астероїд. Але ж безсумнівно тепер і те, що від нього походить метеорний потік Гемініди. Тож як же все-таки абсолютно тверде тіло може утворити цілий рій дрібних і найдрібніших уламків?

Існує кілька ймовірних пояснень цієї загадки. Наприклад, Фаетон може являти собою уламок більшого астероїда, який лобом у лоб зіткнувся колись зі своїм побратимом у головному поясі астероїдів, що лежить між орбітами Марса і Юпітера. Заодно подібна гіпотеза пояснює незвичність орбіти Фаетона, адже після такого зіткнення на колишній, «правильній», йому вже було не втриматися.

Інше пояснення полягає в тому, що Гемініди виникли внаслідок значно меншого за силою зіткнення Фаетона з невеликим небесним тілом, причому це з ним трапилося вже на нинішній його траєкторії, що перетинається із земною.

Англійці К. Фокс і А. Вілльямс задалися не позбавленим практичного інтересу питанням: а чи не зіткнеться Фаетон із нашою планетою? Але орбіта Фаетона перетнеться з нашою років через двісті п’ятдесят. Ось тоді ми з ним зблизимося настільки, що нащадки зможуть спостерігати це невелике тіло у простий бінокль. Однак і в той час «зіткнення світів» вельми малоймовірне.

Що ж до потоку породжених ним метеорів, то до кінця століття той, мабуть, перетинатися з небесним шляхом нашої планети вже не буде. Астрономам залишається не так вже й багато часу, щоб розгадати таємниці найдивнішого з астероїдів, найнезвичайнішого зі «зоряних злив» і розкрити секрети космічної «дрібниці», що займає аж ніяк не останнє місце в структурі та історії розвитку Всесвіту.