Лід і полум’я

Дві сотні років минуло з тих пір, як Бенджамін Франклін висловив думку: варто вулканам попрацювати як слід – і викинуті ними в атмосферу клуби попелу і диму закриють Сонце, настане похолодання і льодовики почнуть завойовувати помірні широти Землі. Так, мабуть, вже не раз бувало в історії нашої планети.

Ідея була хороша, але ось перевірити її в ті часи було неможливо: вивергнуті з надр і осілі потім вулканічні породи поступово несуться зі свого місця опадами, вітрами, весняними водами і вже не в силах виступати надійними свідками подій, що відбувалися сотні тисяч і навіть мільйони років назад. Звичайно, є вулкани і на дні моря, де такі процеси – вони називаються ерозією – не настільки безжальні до геологічного літопису. Однак до останнього часу вони залишалися під кілометровою товщею вод закритою книгою.

Але ось американський дослідницький човен «Гломар Челленджер», переходячи з одного океану в інший, приступив до буріння дна в районах, про будову яких геологи досі могли тільки гадати. Колонки донного грунту, взяті у всіх басейнах Світового океану, правда, крім Льодовитого, розповіли про багато подій, що трапилися за останні 20 мільйонів років. 320 таких колонок вивчили в лабораторіях університету штату Род-Айленд професор Джеймс П. Кеннетт і його аспірант Роберт С. Таннелл. При цьому виявилося, що в останні два мільйони років вулкани Землі поводяться в чотири рази активніше, ніж в середньому за весь двадцятимилліонорічний відрізок часу. Правда, в епоху середнього пліоцену теж був сплеск агресивності підземних сил, але і він був удвічі нижче, ніж нинішній. Причому така закономірність, очевидно, є повсюдною, що охоплює всю планету.

Тоді треба було думку фахівця по снігу і льоду. Видатний гляциолог Н. Дж. Шеклтон, ознайомившись з усіма даними, сказав, що час збільшення активності вулканів якраз збігається з підвідомчими його науці явищами: льодовикові епохи за останні 20 мільйонів років виникали услід за нападами вулканічної активності. Випадковості тут бути не може. Підраховано, що достатньо всього якихось кількох тисяч років, протягом яких вулкани викидатимуть на 40 відсотків більше диму і попелу, ніж в середньому, і виникне нове заледеніння. А за свідченням тих колонок грунту, що лежать перед Джеймсом Кеннеттом і Робертом Таннеллом, в ті два мільйони років вулкани вели себе ще більш бурхливо.

Що ж, чи можна вважати підземного бога Вулкана безсумнівним винуватцем наступання льодовиків? Мабуть, ще рано. Адже ще не ясно, яку роль відіграють у цьому кліматичні явища. Наприклад, видатний геофізик Р. К. Метьюз вважає, що саме зміни клімату послужили свого роду спусковим гачком для вулканічної стрілянини у всесвітньому масштабі. Р. К. Метьюз вказує: всяке наступання льодовиків означало, що величезні маси води, скуті холодом, вилучалися з Світового океану.

Його рівень падав, тиск на дно – теж. Але земна кора, що утворює морське ложе, за минулі мільйони років вже звикла до певного навантаження. Без неї вона починала випростатися, в надрах виникали руху розплавленої матерії, вона шукала собі вихід, і нові вулкани, вулкани, вулкани виникали один за іншим.

Так що, де тут причина, а де наслідок в ланцюзі вулканічних і гляциологічних явищ в цьому ще треба розібратися. Але те, що зв’язок між ними є, можна вже вважати доведеним.