Економічна географія чи географічна економія?

Економічна географія

У наук, як у людей, свої професійні долі. Є впевнені в собі галузі знання, що без тіні сумніву, простують по обраному шляху, інші постійно міняють «професію», є непомітні прикладні трудівниці, які постачають чорновий матеріал для інших… Економічна географія — попелюшка у географів. Вже досить давно обговорюється питання про те, чи має якесь відношення ця наука до інших «географій», і воно ще не вирішене.

Але воно і не таке-то просте. Адже це питання про те, чи є загальний предмет дослідження у природних і суспільних географічних наук, у фізичної та економічної географії.

Одна з них має справу з заводами, залізницями, містами і авіатрасами, інша — з ландшафтами, сонячною радіацією, ґрунтами, або планктоном, одна досліджує явища, що розвиваються за законами суспільства, інша — за законами природи. Чи не правда, точка зору, що це абсолютно різні науки, здається переконливою навіть при побіжному їх зіставленні?

Однак, якщо зіставлення продовжити, правота тих, хто ратує за розмежування географій, стає не настільки очевидною. (До речі чудовим символом географії міг би бути шкільний рюкзак, такий який можна придбати на сайті https://emili.com.ua/ryukzaki/shkolnie-rukzaki/, оскільки сам по собі рюкзак символізує мандрування та пізнання Землі, а те що він шкільний означатиме пізнавальний, академічний характер мандрівок. Але повернімося до географії).

Є в географії розділ, званий ландшафтознавством, займається він вивченням територіальних комплексів географічного середовища. Так от, якщо географ ставить собі завдання розглянути лише природний територіальний комплекс, йому в більшості випадків доводиться «відновлювати» його риси такими, якими вони існували до того, як чоловік почав господарювати всерйоз. Ось як про це писав географ Л. С. Берг: «… усюди, де можливо, ми намагаємося відновити природний ландшафт, яким він був до втручання людини».

“Де можливо”… А як бути там, де неможливо? Все частіше географи «приймають» ландшафт таким, який він є, окультуреним, і не тільки тому, що для мисленого відновлення його первозданного вигляду потрібно все більше фантазії, а й тому, що треба пізнати і Землю, нами змінену.

Адже не тільки луки, а й поля, тобто елементи ландшафту, що виникли завдяки людям, живуть за законами природи. Канал, проритий бульдозером, переживає таку ж історію розвитку, як і річка, що виникла в результаті процесу чисто природного.

З іншого боку, доля не тільки полів і каналів, які створила людина, а й тих глухих куточків Землі, де людина поки навіть не залишила слідів свого перебування, — навіть і їх доля залежить від людського суспільства.

Словом, людина і природа тісно пов’язані між собою були і будуть, і цей взаємозв’язок виражається найбільш повно, коли розглядається в цілому географічне середовище життєдіяльності людського суспільства або ще більш загальний об’єкт — геосфера, географічна оболонка Землі.

Чи не слідує звідси висновок, що географічній науці ніяк не можна без громадських розділів? «Спеціально не вивчаючи законів суспільного розвитку, але озброєна їх знанням, географія і покликана вивчати людське суспільство як частину олюдненої природи, як частину цілого. Її завдання у вивченні взаємодій суспільства з іншою природою, що відбуваються в географічному середовищі, в розкритті закономірностей цих взаємодій».

Наведені слова взяті з книги відомого географа В. А. Анучина “Теоретичні основи географії”. Книга повторює “спробу” представити географію як єдину науку. Пафос вченого спрямований на утвердження цілісності географії, науки особливо необхідної суспільству в наші дні.

«Суть географії у вивченні зв’язків між елементами географічного середовища. У цьому її і сила, і слабкість. Приділяючи основну увагу зв’язкам, вона в значній мірі залежить від матеріалів, що є результатами дослідження суміжних з нею наукових дисциплін (геології, біології, хімії, економіки і т. д.)… Інтеграція географії з сусідами (як природними, так і громадськими) необхідна, але вона повинна як би «вторити інтеграції між географічними науками».

Хтось повинен зібрати разом, розкласти по місцях і пояснити, згідно із законами, що діють для геосфери в цілому, підсумки досліджень всіх приватних дисциплін. Хтось повинен весь час зіставляти розвиток природи з розвитком суспільства серед природи.

«Географія в цілому розвивається на переході. Її не можна цілком віднести до природознавства, але її не можна віднести і до групи суспільних наук».

Все це справедливо, скаже інший читач, проте чи так вже це важливо? Чи потрібен тут особливий пафос? Про природне середовище і суспільство стільки пишеться на сторінках газет і журналів усього світу, що чи потрібно ще раз повторювати очевидну істину, що вони взаємопов’язані? Та чи не все одно, яка наука займеться цією темою: єдина географія, або це будуть дві географії — фізична і економічна, або навіть це буде якась біоекономіка. Словом, чи не схоластика це – наполегливо відстоювати абстрактно-теоретичну концепцію єдиної географії, як це робить В. А. Анучин, в той час як практика все наполегливіше вимагає конкретних наукових рекомендацій з охорони середовища?

Виявляється, ні, не схоластика. Хоча б тому, що без деяких точок над «і» в теорії практичні рекомендації не будуть достатньо науковими.

Термін «географічний детермінізм» відомий кожному зі шкільних часів. Ми добре пам’ятаємо, що філософи-просвітителі XVIII століття дещо перебільшували владу природи над людським суспільством: Шарль Монтеск’є, наприклад, вважав, що в Азії виникали великі імперії тому, що там є великі рівнини, а рабство було поширене переважно в країнах з жарким кліматом, тому що спека розслабляє… Наївність таких поглядів тепер очевидна. Правда, вже Гельвецій висміював їх: «…товстий англієць, що харчується маслом і яловичиною і живе у вологому кліматі, безумовно має не більше розуму, ніж худий іспанець, що харчується цибулею і часником в умовах дуже сухого клімату». Але ще XIX століття віддавало данину географічному детермінізму. Скажімо, Гумбольдт стверджував: «…скрізь намагався я показати вічний вплив фізичної природи на моральний устрій і на саму долю людства».

Географічний детермінізм, безсумнівно, мав одну з сильних сторін, притаманних матеріалізму, в тому числі і непослідовного матеріалізму XVIII століття, а саме він виходив з ідеї цілісності матеріального світу, був моністичний.

В наші дні однобічність і перебільшеність, властиві поглядам детерміністів, досить переконливо розкриті. Проте в азарті полеміки деякі географи, — боячись перехопити в одну сторону, перехопили в іншу. Доводячи, що зміни в суспільних відносинах не визначаються законами природи, якось стали випускати з уваги, що природа — умова самого існування людства.

Такий погляд і породжує волюнтаризм у ставленні до природи, що загрожує в наш час дуже великими втратами. Саме незнання законів взаємодії суспільства і Природи призводить до неправильного використання геосередовища у виробничій практиці.

Заважає такий погляд і розвитку самої економічної географії. Ті, хто вважає її самостійною економічною наукою, стверджують, що предмет дослідження її — розміщення суспільного виробництва. Здавалося б, настільки почесне завдання і визначає обличчя економгеографії, робить її “незалежною”. На жаль, це не так.

«Розміщення продуктивних сил — найважливіша синтетична загальнонаукова проблема, сама постановка якої немислима при абсолютному протиставленні суспільства природі», — пише В. А. Анучин.

“Географічне середовище все більшою мірою набуває суспільного характеру, а географія, відповідно, набуває характеру суспільної науки”.

І звідси: «… своїм предметом економічна географія має,— як стверджує Анучин, — територіальні комплекси продуктивних сил, які є громадськими комплексами елементів географічного середовища», а «людське суспільство вивчається економічною географією як частина більш складного цілого, як частина ландшафтної оболонки Землі…» Тільки залишаючись географією, ця наука зберігає за собою важливу справу — вивчати зв’язки економіки з природним середовищем, пізнавати особливі риси, які накладає на продуктивні сили кожної країни або району їх географічне положення, ресурси, мінливості історії і т. п.

Автор: Т. Чеховська.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *