Качконоси – вразливі звірятка
Австралія …
Протягом багатьох десятків років ця країна вважалась недоступною і таємничою. І лише в міру розвитку великого морського судноплавства про загадковий п’ятий континент стали надходити перші достовірні відомості. Але навіть і зараз ми все ще дуже мало знаємо про її природу, про її найдавніший рослинний і тваринний світ.
60 мільйонів років тому, наприкінці крейдяного періоду мезозойської ери, на Землі з’явилися перші ссавці. Тоді на нашій планеті було ще царство гігантських плазунів. На соковитих зелених луках бродили величезні травоїдні динозаври, рогаті тріцератопси. Широко був поширений найбільший з усіх ящерів-хижаків – тиранозавр, довжина якого досягала 14,5 метра. По берегах водойм мешкали величезні траходони, які харчувалися рослинами і дрібними водними безхребетними. Їх щелепи були сплощені й розширені до кінця, покриті роговим чохлом і дуже нагадували величезний качиний дзьоб. Всі ці величезні тварини мешкали майже на всіх континентах.
Однак царству плазунів наступав кінець, і наступна, кайнозойская ера була ерою розвитку ссавців. Ссавці, що з’явились на Землі першими були ще дуже примітивними, в основному сумчастими тваринами.
Одним з представників найдавніших, найпримітивніших ссавців, що збереглися на Землі до наших днів, є качконіс. Тому коли «Витязь» зайшов в один з портів Західної Австралії лише на кілька днів, я вирішила використати їх для знайомства з цією твариною.
Яким надзвичайно милим і симпатичним виявився цей звірок! І в той же час, яке дивне враження справляв він! За своїм розміром качконоса можна порівняти з нашою домашньою кішкою. Він дуже слабкий і якийсь «затишний». Самочки дещо менше самців, а малеча, яка веде вже самостійний спосіб життя, з великим комфортом може розміститись на вашій долоні, точнісінько як маленьке кошеня. Він підгинає під себе пухнастий хвостик, і йому зручно і м’яко сидіти на вашій руці. Звичайно, я кажу про приручених качконосів. А приручаються вони, як мені розповідали австралійські вчені, дуже швидко.
Шерстка качконоса має грубе і жорстке волосся, але його не так вже й багато, а густий, тонкий і шовковистий підпушок робить качконоса м’яким, пухнастим і дуже приємним на дотик. Колір його хутра – бархатисто-коричневий, а колір підпуши – сірувато-сріблястий. На череві хутро світліше, ніж на боках і на спині. Але найбільше враження залишає, звичайно, його дзьоб. Коли перший раз дивишся на качконоса, то не розумієш, з ким маєш справу. Звір це чи птах?
Округла і невелика голова дуже схожа на голову качки, тільки очі у качконоса менше, немов маленькі темні намистинки. Тіло трохи сплощене і, мабуть, більше за все схоже на видру, а от хвіст широкий і плоский, як у бобра. Дзьоб у нашого звірка трохи коротше і ширше качиного, причому верхня його половинка значно ширше і довше нижньої. Як це не дивно, але дзьоб шкірястий, м’який і лише по краях більш щільний і пружний. На лоб і горло качконоса «наповзає» шкірястий «щиток», який захищає хутро звірка від забруднення, коли той порпається у мулі або піску на дні річок і озер, відшукуючи поживу.
Дзьоб качконоса – це і ніс і губи інших ссавців. Він забезпечений дуже чутливими нервовими закінченнями, які замінюють качконосу вуса більшості ссавців. На його кінці два невеликих круглих отвори. Це ніздрі. Коли качконіс занурюється під воду, він закриває очі і вушні отвори, розташовані відразу ж позаду очей, спеціальною шкірястою плівкою і перестає чути і бачити. Під водою звірок орієнтується тільки завдяки нюху.
Дзьоб служить качконосу і своєрідним «фільтром». Пропускаючи воду між верхньою і нижньою половинками дзьоба, забезпеченими, як у качки, своєрідними поперечними роговими пластинами (реберцями), він відокремлює тварин від мулу і піску, розжовує і проковтує їх.
Зуби у нашому звичайному розумінні в качконосів відсутні. Вони замінені роговими округлими і плоскими пластинками, служать скоріше для роздавлювання, ніж для розжовування їжі. Таких зубів у молодого качконоса – 6-8, по 3-4 з кожної сторони нижньої щелепи. Пізніше ці зуби випадають і замінюються іншими, в меншому числі. У старих качконосів буває всього 4 зуби.
Щоб при проціджуванні їжі вода і пісок не потрапили в легені або шлунок, у звірка є ще одне пристосування – м’ясистий язик, вузький спочатку, він розширюється і товщає до кінчика. Під час проціджування язик втягується трохи всередину і наглухо «замикає» звужений горловий отвір (глотку).
У самців на задніх лапах трохи вище колін стирчать шпори. Зовні вони дуже схожі на шпори півня. Вони дуже гострі і рухливі, можуть далеко висуватися назовні. На вістрі шпори є отвір, з якого випливає отрута. Для людини отрута качконоса не смертельна. У мисливців, які були поранені або подряпані шпорами, розпухає місце поранення (зазвичай руки), а самі мисливці важко хворіли протягом тижня. Але для кроликів, собак та інших дрібних тварин отрута качконоса є згубною. Поранені кролики гинули через дві хвилини.
Далі буде.
Автор: Ю. Філіппова.
P. S. Про що ще думають британські вчені: про те, що качкодзьоби, в силу свого більш ніж великого носа крім усього іншого дуже чутливі до різних запахів. Вже хто-хто, а вони б точно змогли оцінити кращу французьку парфумерію Givenchy, Gucci, Guerlain не гірше, а набагато краще нас, людей.
А хіба не “качкодзьоби”?
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B7%D1%8C%D0%BE%D0%B1
Обидві назви правильні, спершу думав написати як ви і кажете – “качкодзбоби”, але потім чомусь більше сподобалось “качконоси”. Просто речення типу, “дзьоб у качкдзьоба” трохи різали вухо. А оскільки в россійському варіанті (стаття перекладена з рос.) назва цього звірятка “утконос”, а не “уткоклюв” то й логічно правильніше буде перекласти саме як “качконіс”, а на “качкодзьоб”.