Професії клею в науці і техніці

Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.

клей в науці

Клей і… вибух. Здавалося б, що між ними спільного? Але, виявляється, існують види клею, які «спрацьовують» саме за допомогою вибуху. Уявіть собі, що утворилася тріщина в трубі газо або нафтопроводу десь на дні річки. Ось тут-то і приходить на допомогу «латочка», на одну сторону якої нанесений клей, а на іншій стороні прикріплений невеликий заряд вибухівки. Причому вибух потрібен не тільки для того, щоб притиснути латку до труби, але і для зміни структури самого клею. В результаті він миттєво твердне і намертво з’єднує дві поверхні.

За допомогою спеціальних клеїв моряки закладають пробоїни в борту корабля, виконується клеесварка, що забезпечує міцність і герметичність зварного шва. В авіації клеєм намагаються замінити традиційні заклепки. І результати отримані обнадійливі. У всякому разі, випробування показали, що «склеєний» літак витримує навантаження і перевантаження краще, ніж його побратим з клепаним корпусом. А вартість виготовлення зменшується на одну п’яту, та й ймовірність виникнення тріщин і розривів в обшивці значно зменшується, так як не треба свердлити незліченні отвори під заклепки.

Порівняно недавно був створений спеціальний клей – помічник хірургів. З його допомогою можна зміцнювати стоншені стінки кровоносних судин, проводити операції на печінці, легенях, йому не страшні вологі краї рани — він «пристає» і до них.

А якщо, наприклад, потрібна постійна подача ліків для якнайшвидшого загоєння внутрішнього органу, то роблять спеціальні пломби з суміші клею з ліками. Ці пломби вводять в хворий орган. Клей поступово розсмоктується і зникає, а ліки надходять «за призначенням».

Але цим не обмежується застосування клеїв в медицині. У 1845 році вперше були запропоновані болезаспокійливі пластирі, клейка поверхня яких складалася з розчину каучуку і каніфолі з добавкою меленого перцю і листя беладони. З цього моменту можна, ймовірно, почати історію застосування липких стрічок в медицині. Сьогодні, напевно, кожен з нас вдається до їх допомоги — бактерицидний лейкопластир, перцевий пластир частенько виручають нас.

Але крім медицини, липкі стрічки знаходять все більш широке застосування і в інших сферах. Електротехніка, електроніка, будівництво, швейна промисловість, торгівля — ось далеко не повний перелік областей застосування липких стрічок і плівок в якості електроізоляції, декоративних покриттів, замінників швів, всіляких ярликів і цінників.

Слід ще згадати велике сімейство «кам’яних» клеїв – це глина, гіпс, цемент. Ще стародавні римляни знаходили поблизу Везувію якийсь порошок, який при змішуванні з вапном і щебенем давав дуже міцний розчин. Скріплені цим розчином споруди служили людям не тільки на суші, але і в морській воді.

На Русі на початку XVIII століття була знайдена гірська порода, придатна для виробництва цементу. А сьогодні цемент – основний “клей” будівельників – випускається самих різних марок, з добавками, що забезпечують морозостійкість, стійкість в агресивних середовищах.

Клей був відомий людям дуже давно – з первісних часів. Ще тоді люди помітили, що відвар з риб’ячої луски, кісток і сухожиль тварин володіє клейкістю. У гробниці фараона Тутанхамона, померлого в XIV столітті до нашої ери, серед різних предметів вчені виявили добре збережені клеючі речовини – смоли, віск і тваринний клей. Відомо також, що клей в стародавньому Єгипті вживали для з’єднання деталей з дерева, слонової кістки, металів. Асфальт досить широко використовувався в будівництві (природно, в місцях, де знаходили його природні поклади).

Словом, клей супроводжував людину протягом всієї його історії, був її надійним помічником у всіх областях діяльності. І сьогодні він – один з перспективних і багатообіцяючих союзників людини буквально у всіх областях її діяльності, що тягнуться від космосу до морського дна.

Автор: С. Попова.