Конструкторське бюро природи. Частина друга.
МЕДУЗА-ЛОКАТОР
Ми на дні. Нічого не видно. Спробуємо включити чутливі прилади. Серед хаосу виниклих звуків скоро починаємо виділяти тихі швидкі потріскування. Це сигналить рибка мормірус. Дивна вона ось чим. Цілі дні риється мормірус в мулі, вишукуючи черв’ячків та іншу донну живність. Коли рибка-ласунка засовує голову в мул, здавалося б, самий відповідний момент для хижака підкрастися і схопити її. Але не тут-то було! Якесь невідоме почуття підказує мормірусу про наближення ворога. Рибка стрілою мчить під корч, і хижак залишається з носом.
Наука розкрила чудесну таємницю морміруса. Виявилося, що у нього є радіолокатор. На хвості у рибки маленька електрична батарейка, всього в 6 вольт напруги. Подібно справжній радіолокаційній станції, батарейка посилає в простір електромагнітні хвилі до 100 імпульсів у хвилину. Одні хвилі пропадають в товщі води, інші відбиваються від предметів і повертаються до рибки. Приймач знаходиться в основі спинного плавця. Промайне вдалині хижа рибка – і морміруса попередить про це локатор. За допомогою свого точного приладу рибка безпомилково знаходить дорогу в каламутній воді. Якщо у морміруса видалити локатор, він, немов сліпий, починає безладно тикатися в різні сторони.
А ось інший приклад. Електричний вугор з Південної Америки має куди більш потужну батарею, до 800 вольт напругою. Наступати у воді на цю рибу не рекомендується. Потужні електричні заряди для вугра – знаряддя захисту і нападу. У спокої вугор випромінює слабкі електромагнітні хвилі, джерело яких знаходиться на кінці хвоста. Хвилі, відбиті від пропливаючих повз риб, ловлять антени – локатори – бородавки на голові. Дізнавшись про наближення здобичі, двометрове чудовисько метає в нього електричні блискавки. Мертву і оглушену рибу вугор з’їдає.
Найдосконаліший локатор у дельфінів. Тільки вони посилають в воду не електромагнітні хвилі, як мормірус або вугор, а звуки. Дельфіни ні на секунду не припиняють балаканини: шепочуть, пищать, хрюкають, бурмочуть. Тварини примудряються видавати в секунду до 150 тисяч звукових коливань. Прислухаючись до луни звуку, відбитого від здобичі, дельфін знаходить її на відстані до трьох кілометрів. Тварина навіть визначає за допомогою свого чудесного локатора величину пропливаючої вдалині риби. Може бути, це маленька рибка, за якою і ганятися – то не варто, а може, гігантський хижак – тоді краще втекти самому. Рибу, яка промайнула на відстані кілометра, дельфін безпомилково відрізнить від шматка дерева і будь-якого іншого неживого предмета.
Вчені провели цікаві досліди. У великому басейні поставили прозору, непроникну для звуків перегородку. По один бік від неї пустили дельфінів, по інший – риб. Перегородка не пропускала звуків, і дельфіни, бачачи, не помічали здобич. Але ось в перегородці відкрили віконце, і тварини, підкоряючись звуковому локатору, блискавкою метнулися туди.
Ще наочніше такий дослід: дельфінам заклеювали гумовими присосками очі і спостерігали за їх поведінкою. Тварини вели себе як завжди. Вони ганялися за рибою в акваріумі, спритно обходили спеціально розставлені перешкоди.
Навіть у медузи, однієї з найбільш примітивних істот, є чому повчитись. Ця тварина вміє дуже вправно уникати шторму. Задовго здогадавшись про наближення бурі, медуза йде вглиб, де їй не страшні ніякі шквали. За 15 годин до шторму медузі повідомляє про нього інфразвук, що утворюється при терті далеких хвиль об повітря (інфразвук, як і ультразвук, людина не сприймає; ультразвукові коливання занадто часті для нашого вуха, а інфразвукові – занадто рідкісні). Медуза чує інфразвуки в 8-13 коливань в секунду. Інфразвуковий приймач медузи – кулька на тоненькій стеблинці, поміщений під дзвоном.
Всередині кульки в рідині плавають маленькі камінчики. Інфразвукові хвилі підсилюють рух камінчиків, вони вдаряються об нервові закінчення і збуджують їх. Так чують медузи голос шторму!
Автор : С. Володін.