Теорія глобальної тектоніки плит

Все більше число прихильників вербує собі нова теорія глобальної тектоніки, згідно з якою земна кора, що складається з величезних плит, або блоків, знаходиться у вічному русі. Однак вчені – народ обережний, і заперечувати деякі труднощі нової глобальної тектоніки просто так теж не можна. Одним з каменів спотикання є питання, що нерідко задається не тільки «фіксистами», які взагалі заперечують істотні горизонтальні переміщення земної кори, а й багатьма обережними «дрейфістами»: «А звідки береться енергія?»

Дійсно, звідки? Адже для того, щоб рухати гігантські і по товщині і по протяжності блоки з усіма горами і долами на них, потрібні воістину титанічні сили. Останнім часом найчастіше таку силу бачать в конвекції – внутрішнє глибинне тепло Землі виноситься на поверхню.

Це, звичайно, поки гіпотеза. Потрібні ж факти, додаткові експериментальні дослідження, перш ніж ми зможемо більш точно судити про фізичну природу глибинної конвекції. Заглянути на багато сотень кілометрів вглиб Землі, як це робив інженер Гарін за допомогою свого гіперболоїда, ми поки ще, на жаль, не вміємо. Однак не було б щастя, та нещастя допомогло: землетрус. Сейсмічні хвилі, пронизуючи все тіло планети, здатні розповісти тим, хто вміє їх слухати, про те, що трапилося з ними по дорозі. Найважливіше – швидкість цих хвиль. Адже вона залежить від властивостей породи, з якої «зроблені» ті чи інші глибинні пласти. Величезний масив даних про швидкість сейсмічних хвиль зібрав в лабораторіях Прінстонського університету геофізик Томас X. Джордан.

Аналіз нескінченних стрічок з сейсмічними записами показав Джордану, що помітні відмінності в швидкості поширення підземного поштовху спостерігаються, принаймні, і за чотириста кілометрів у нас під ногами.

Є такі місця на Землі, де, згідно з новою глобальною тектонікою, стародавня кора планети поступово занурюється в надра, одна її плита як би підслизується під іншу, плити труться одна об одну, виникають землетруси… Так ось, виявляється, там, де знаходяться такі зони поглинання старих ділянок кори мантією, різкі перепади в швидкості «бігу» сейсмічних хвиль спостерігаються навіть на глибині восьмисот кілометрів, а то й більше. А ось, наприклад, під Серединно-Атлантичним жолобом, що зміїться якраз по осі Атлантичного океану, де процеси «проковтування» верхньої оболонки Землі її надрами особливо активні, зона різкого перелому сейсмічних швидкостей простягається близько тисяча чотирьохсотого кілометра від наших підошов.

Раз так, Томас X. Джордан зміг зробити висновок, що в конвекційних процесах беруть участь не тільки кора Землі, не тільки її верхня мантія, але навіть і глибші шари планети. А там енергії – хоч відбавляй, може вистачити і на горизонтальні переміщення цілих материків зі швидкістю сантиметр інший в рік.