Космохімія – через космос до Землі
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Космохімія вивчає склад космічних тіл, закони розподілу хімічних елементів у Всесвіті, процеси утворення космічної речовини. Розпочавшись з геохімії, нова наука по-справжньому знайшла себе лише після польотів на Місяць і запусків міжпланетних автоматичних станцій.
Нова галузь знань про космос і розвивається космічними темпами. Ось лише один приклад. Ще в 1973 році академік А. П. Виноградов, узагальнюючи погляди багатьох вчених, писав, що «хімічний склад Сонця, планет земного типу Сонячної системи і метеоритів, мабуть, практично тотожний». Але ось проведено аналіз зразків місячного грунту з різних районів поверхні Місяця. Отримані дані змушують вчених змінити свою точку зору: «Ми прийшли до висновків, – говорить Виноградов, – що для уявлення про процеси на Місяці можна застосувати хондрітову модель (згідно з якою вважалося, що Місяць, Земля та інші планети земної групи утворені з речовини кам’яних метеоритів – хондритів, склад яких практично не відрізняється від середнього складу Сонця), але вона зберігає своє значення для вивчення планет нашої Сонячної системи. Разом з тим я хочу зауважити, що відхід від хондрітової моделі Місяця, безсумнівно, позначиться на наших уявленнях і про процеси конденсації інших космічних тіл в протопланетній сонячній хмарі».
Вперше людям випала нагода пояснити їх Землю через пізнання іншого небесного тіла. Це інше планетне тіло, яке ми називаємо Місяцем, зараз є помережаним кратерами запиленим вікном у вивченні проблем походження та еволюції самої Землі», – говорить Гаррісон Шмітт, перший геолог, який побував на Місяці.
Деякі вчені вважають, що колись кора Землі вельми нагадувала собою сучасну поверхню Місяця. Зовсім не виключено, що, вивчивши механізм утворення прекрасно збережених місячних морів, вдасться пояснити походження і будову рудоносних провінцій на Землі.
Інший приклад. Зараз вже немає сумнівів в тому, що близько чотирьох мільярдів років тому Місяць володів власним магнітним полем. Сліди його знаходять в магнітних аномаліях, виявлених експедиціями «Аполлонів» та «місяцеходами». Однак залишкова намагніченість зустрічається також і в місячних мінералах – брекчіях, вік яких становить «всього лише» кілька мільйонів років. Можливо, що місячне магнітне поле періодично вмикається і вимикається і зараз не діє тільки тимчасово?
Сусідство Місяця і Землі, практична одночасність їх утворення дозволяють припустити вихідну історію їх магнітних полів. А це означає, що при відновленні стародавніх кліматичних процесів, умов зародження життя на нашій планеті слід враховувати ще один фактор – властивості існуючого тоді магнітного поля.
Чим далі йдуть космічні апарати, тим ширше розсуваються кордони нової науки космохімії. В її орбіту один за іншим потрапляють все нові члени сім’ї Сонця. А «вихідні точки» все ті ж – Земля і Місяць. І вони все точніше підказують, що може чекати дослідників на інших планетах.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.