Звідки взявся тасманієць?
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Недалеко від берегів Австралії, відокремлений від них лише Бастевою протокою, лежить великий острів Тасманія. Втім, недалеко – це лише за нашими, сучасними поняттями. А для людини, скажімо, кам’яного віку ці сто шістдесят кілометрів по воді – величезна, непереборна відстань. Яким же чином потрапили на цей острів люди? Адже до того часу, коли голландці, а за ними англійці відкрили цю землю, там вже жили аборигени, які в расовому відношенні не відрізняються від племен Австралії.
Питання довго, що називається, висіло у повітрі: спершу білим поселенцям було не до науки, а коли вони схаменулися, то останній корінний тасманієць вже помер і задавати питання було нікому. Залишалося сподіватися тільки на археологію. Перші ж дослідження виявилися бентежними: аборигени стояли на занадто низькому щаблі розвитку, щоб зуміти подолати водний простір, що відокремлює Тасманію від континенту.
Загадка залишалася нерозгаданою аж до 1976 року, коли наукова співробітниця Австралійського національного університету в Канберрі Сандра Боудлер зі своїм польовим загоном дісталася до крихітного острівця Хантер, що лежить всього в п’яти кілометрах від Тасманії. На цій археологічній цілині Сандру Боудлер чекало відкриття. І чекало воно її, очевидно, досить довго: радіоактивний аналіз всіх її знахідок показав вік в межах від 18 до 23 тисяч років. Розкопки велися в печері. Там виявився цілий склад, для археолога швидше скарб, що складається з кам’яних знарядь, раковин молюсків, кісток, обгорілих вуглинок, що лежали у вогнищевих ямах. Все це і дозволило настільки точно визначити час заселення людьми острова Хантер.
Але ж палеокліматологи, океанологи і гляціологи якраз вважають період, відокремлений від нас 18-25 тисячами років, часом незвичайним. В ту епоху льоди здобули свою останню перемогу: льодовики захопили величезні простори, температура мало не по всій Землі сильно знизилася. Значні маси вологи виявилися замороженими в льодовиках, рівень Світового океану різко впав, і багато мілководних областей виявилися сушею. Мабуть, саме тоді побачило білий світ і нинішнє дно Бассової протоки. По сухопутній перемичці, що з’єднала Тасманію з континентом, аборигени цілком могли перейти пішки.
Однак Тасманія, що відрізняється досить плоским ландшафтом, була тоді, очевидно, покрита льодовиком і для життя непридатна. Інша справа острів Хантер – він явно височів над рівнем льоду, а його печери пропонували гостинний дах людям кам’яного віку. Та й велика рівнина, яку ми іменуємо сьогодні Басовою протокою, була, ймовірно, угіддям, добре пристосованим для полювання.
На острові Хантер люди «пересиділи» страшний Льодовиковий період, а коли він скінчився, повернутися в Австралію вже не змогли: півтораста кілометрів Бассової протоки були знову затоплені талими водами. Зате довколишня Тасманія вабила їх своїми тільки що звільненими від льоду незаселеними просторами. Зв’язок з австралійськими родичами був втрачений назавжди, і на Землі з’явився тасманієць.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.