Фізика і музика. Палітра нових звуків.
Фізика і музика! На перший погляд мова йде про протилежні полюси людської діяльності. Але як побачить читач, пошуки нових шляхів у музичному мистецтві і сміливе новаторство в науці зливаються в єдиний потік живої і радісної творчості. У нашій серії статей під загальним заголовком «Фізика і музика» ми дізнаємося про Баха і напівпровідникі, про натуральні лади, про машину, здатну синтезувати дивовижні за красою співзвуччя.
Уподібнивши музику образотворчому мистецтву, можна сказати, що твір, написаний для якого-небудь одного інструмента, схожий на одноколірний малюнок, а оркестрова річ – це строката багатобарвна картина. Чим більше фарб кладе на полотно художник, чим вони яскравіше, тим сильніше враження від картини. Чим яскравіше і різноманітніше звукові барви, тим красивіше, переконливіше твір композитора.
Мистецтво «розфарбовування» музичних творів – оркестровка – найважливіша складова частина композиторської творчості. Музика знає справжні шедеври оркестровки. Звукові барви – це тембри, особливості звучання музичних інструментів. Одні з них схожі один на одного, інші різко різняться. Їх досить багато в сучасному оркестрі – близько 50. Чудовий співаючий голос скрипки, шляхетний гуркіт рояля, задушевна простота кларнета, гострі звуки труб – які своєрідні, неповторні тембри! Всі вони по-своєму гарні. Немає серед них блідих, невиразних. Це і зрозуміло. Адже вдосконалення музичних інструментів тривало століттями. У наші дні залишилися визнаними лише найкращі з них.
Проте ось що цікаво: найбільш широко поширені нинішні музичні інструменти ось вже цілі століття залишаються незмінними. Майже остаточно вони сформувалися ще у вісімнадцятому столітті. Вже тоді досягли неперевершених понині вершин майстри скрипкової справи, була винайдена хитромудра механіка рояля. Ще раніше з’явився орган, що увібрав в себе успіхи таких областей техніки, як гідравліка й пневматика. Сто сімдесят років минуло з «дня народження» саксофона. І якщо назвати ще челесту, вперше застосовану Чайковським, то ми, мабуть, вичерпаємо список найбільш «молодих» тембрів сучасного симфонічного оркестру.
Чи вистачає цих інструментів композиторам і музикантам наших днів? І так і ні. Так – тому, що далеко ще не вичерпані можливості оркестровки. Ні – тому, що людина завжди прагне до чогось нового. Звичайно, нове новому вороже. Буває, воно куди слабкіше старого.
Десь писали про орган, в якому дзвенять скляні трубки. Або відкрили «співочу печеру». Звуки там виходять від ударів по кам’яним стовпам – сталактитам. Ось звістка про «приголомшливе» деренчання якихось жерстяних листів. Але такі сенсації швидко вмирають. Рідко-рідко який-небудь оригінал – композитор введе в партитуру, скажімо «звук розбитого скла», і чергова «новинка» забувається. Або з’являється оркестрик, де місце, традиційних інструментів займають каструлі, чайники, сковороди. Спочатку це здається смішним, несподіваним, але скоро набридає і виходить з моди. Знову царюють випробувані часом роялі і скрипки, валторни і барабани, гітари.
Втім, є область нової музичної техніки, до якої в ще минулому столітті прийшло справжнє визнання. Це – електричні музичні інструменти.
ЕЛЕКТРИЧНІ ГОЛОСИ
Великий шлях пройшли ентузіасти електричних голосів. Розпочався він ще в 19-му столітті. Мало хто знає, що перший електромузичний інструмент – електричний орган Кахілла («телармоніум») важив … 200 тонн. Для його перевезення було потрібно 40 залізничних вагонів. Де вже тут змагатись навіть із звичайним органом! Але незабаром становище покращилось. Нові можливості відкрив розвиток радіотехніки, особливо, поява генераторних і підсилювальних радіоламп. Перший ламповий електромузичний інструмент придумав 95 років тому сам винахідник трьохелектродної лампи Лі де Форест. І хоча практичної реалізації і цей інструмент не отримав, але зате в 1921 році народився вже широко відомий терменвокс – дітище російського інженера Лева Сергійовича Термена.
З нього, по суті, і починається історія електричної музики. Хрещення терменвокса відбулось на Восьмому електротехнічному з’їзді в Москві. Молодий інженер виконав тоді цілу концертну програму. Він грав, ні до чого не торкаючись. Плавні рухи рук прямо в повітрі, перед антеною інструменту, викликали співучу мелодію, що ллється з гучномовця.
Експеримент вдався. Терменвокс отримав популярність і в тодішній Совдепії і за кордоном. Правда, широкого розповсюдження він не отримав. Без клавіш, без грифа, без яких би то не було точок опори, на ньому було надзвичайно важко грати. Дуже скоро побачили світ електромузичні інструменти і з грифами, і з клавішами. Грати стало набагато зручніше, навіть легше, ніж на звичайних інструментах. Рік від року удосконалювалося звучання електричних голосів. Вони вже могли непогано наслідувати старим оркестровим тембрам і створювали власні музичні фарби.
Розповідають, якось на одному з концертів винахідник одноголосного електромузичного інструмента «Сонар» Ананьїв викликав на «музичний поєдинок» великого скрипаля, який сидів у першому ряду зі скрипкою в руках. Скрипаль прийняв виклик. «Поєдинок» відбувся. І, судячи з реакції залу, перемогу здобув Ананьїв.
Чимало оплесків дісталося і на частку інших інструментів – «В-8», «Емірітона», «Віола». Відмінно звучний «Екводін» винахідника Володіна був удостоєний великого призу на Всесвітній виставці в Брюсселі.
Багато років пропрацювала в Москві Лабораторія студійної радіомовної техніки. Під керівництвом кандидата мистецтвознавства Ігоря Дмитровича Симонова проблемою електричних музичних інструментів там займаються глибоко і послідовно. Зі стін цієї лабораторії вийшли складні багатоголосні інструменти – електронний гармоніум, камертон піаніно, яке непогано прозвучало, наприклад, в кінофільмі «Останній дюйм». Виготовлені тут і компактні «електроколокола», які цілком замінюють громіздкі і важкі театральні дзвінниці, і «вітрофон», що красиво імітує завивання вітру, і апарати позивних сигналів, які всі ми кожен день слухаємо по радіо. Потім в лабораторії був побудований перший електроорган на напівпровідниках – «Крістідін» (розробка кандидата мистецтвознавства Корсунського). Цей інструмент створює цікаві звучання, а енергії витрачає … 3 вати! Стільки ж, скільки лампочка кишенькового ліхтарика!
Напівпровідники зіграли величезну роль у розвитку електромузичної техніки. Замінюючи радіолампи, вони обіцяють довести до меж компактність, легкість, економічність електричних інструментів. Адже хоч і пройшли часи багатотонного телармоніума Кахілла, але колись навіть одноголосні електромузичні інструменти обов’язково важили десятки кілограмів, вимагали чимало електроенергії. Додайте капризи, недовговічність радіоламп – і ви зрозумієте, як багато можуть дати тут напівпровідники.
Зрозуміло, одні лише конструктивні поліпшення не вирішать завдання цілком. Головне – краса звуку. І як би зручний не був інструмент, жоден справжній композитор не включить його звуки в свою партитуру, якщо вони не зачарують його, чи не запалять його натхнення. Добре, звичайно, що електричні голоси можуть бути досить оригінальними. Але ж оригінальне далеко не завжди прекрасно. А музика вимагає від нових музичних засобів саме прекрасного.
Автор: Г. Анфілов.