Канали Марса. Частина друга.

Тектонічна гіпотеза

У 1953 році російський геолог Р. Н. Каттерфельд запропонував інше пояснення цим загадковим утворенням (власне каналам Марса). Гіпотезу Каттерфельда можна назвати «тектонічною», так як основну причину утворення каналів автор гіпотези бачить у тектонічних процесах, що відбуваються в марсіанській корі. На думку Р. Н. Каттерфельда, канали Марса являють собою «тектонічні долини, утворені лініями корових та глибинних розломів». Причини розломів Каттерфельд бачить в нерівномірності обертання Марса, причому оазиси він розглядає як центри тектонічної деформації.

Вздовж тектонічних розломів створюються, на думку Р. Н. Каттерфельда, умови, сприятливі для розвитку рослинності, яка живиться внутрішніми літогенними водами.

Насамперед, виникає питання, чому на Землі, планеті того ж типу, що і Марс, що володіє деякою, правда, дуже малою, нерівномірністю обертання, ми не бачимо нічого схожого на мережу марсіанських каналів. Тектонічні розриви земної кори, як, наприклад, Африканський грабен (довжина — 2 500 км) або набагато менший за масштабами Челябінський грабен (довжина — близько 170 км.), зовсім не схожі на канали Марса. Наприклад, Челябінський грабен звужується до кінців і сходить на ніщо, зовсім не впираючись в інший грабен, і його ширина в різних місцях дуже різна. Ні на Землі, ні на Місяці тектонічні розломи не утворюють яку-небудь систему, що хоча б віддалено, чисто зовні нагадує те, що ми бачимо на Марсі.

Розгляньте уважно на карті марсіанські оазиси та їх околиці. Хіба є тут схожість з тріщинами, що розбігаються радіально від центру деформації? Припустімо на хвилину, що на Марсі за тих чи інших причин утворився грабен. Неважко передбачити майбутнє цього утворення, Постійні пилові бурі, що піднімають в атмосферу хмари пилу з великих марсіанських пустель, поступово засипають грабен. Пройде порівняно мало часу (в масштабах тривалості життя планети), і грабен буде засипаний піском та пилом.

Як і метеоритна гіпотеза, тектонічна гіпотеза не пояснює ні геометричних особливостей каналів, ні їх сезонних змін, явно пов’язаних з полярними шапками Марса, а не з місцевими водними ресурсами.

Крижана гіпотеза

Своєрідною комбінацією двох розглянутих гіпотез є крижана (назвемо її так) гіпотеза, розвинута в 1960 році московським астрономом В. Д. Давидовим. Автор цієї гіпотези передбачає, що на Марсі існують крижані моря і океани — колосальні масиви підгрунтового льоду, занесені і тим самим замасковані золовими та пиловими наносами. За рахунок радіоактивного розпаду та інших процесів з надр Марса, як і з надр Землі, просочуються назовні потоки тепла. Вважаючи, що вихід енергії з надр Марса близький до земного, Б. Д. Давидов вважає, що внутрішнє тепло розтоплює крижаний панцир марсіанської кори. В результаті цього під видимою поверхнею Марса простягаються величезні підгрунтові океани з глибини від 2 кілометрів біля полюсів і близько 400 метрів біля екватора.

На думку В. Д. Давидова, марсіанські канали — це тріщини в льодовій корі Марса. Самих тріщин при цьому ми не бачимо, так як вони вузькі і завуальовані золовими наносами і рослинністю. Причину розтріскування крижаної кори Давидов бачить у двох процесах. По-перше, він передбачає, що на дні підгрунтових океанів є потужні вулкани, які при своїх виверженнях розтоплюють наявну над ними крижану кору, яка в результаті тоншає і тріскається. У цьому місці виникають оазиси. В інших місцях оазиси утворюються при падінні на марсіанську поверхню велетенських комет чи астероїдів.

Гіпотеза В. Д. Давидова, має в своїй основі ідеї, висловлені дещо раніше (в 1956 році) А. В. Лебединським, безперечно заслуговує серйозного розгляду. Навряд чи можна заперечувати наявність на Марсі шару вічної мерзлоти. Однак, як показав К. А. Любарський, потужність цього шару В. Д. Давидовим, мабуть, сильно перебільшена, так як вимерзання марсіанських океанів повинно було наступити вже тоді, коли «всихання» Марса і супутнє йому пониження температури зайшли досить далеко.

З іншого боку, припущення про потужні підводні вулкани і про руйнівне бомбардування Марса велетенськими метеоритами виглядають штучними, не мають підтвердження в будь-яких спостереженнях. Не пояснює крижана гіпотеза і геометричні властивості каналів; досить порівняти розтріскане крижане поле, що спостерігається, скажімо, з літака, з фотокартою Марса, щоб переконатися в разючій відмінності марсіанських каналів від будь-яких тріщин. На думку В. Д. Давидова, тріщини в крижаному покриві Марса розкриваються нерегулярно, тому надходження води назовні відбувається епізодично і, можливо, досить рідко. З цієї точки зору важко пояснити строгу регулярність сезонних змін на Марсі, пов’язаних, судячи з усього, з закономірним поширенням вологи від полюсів до екватора. Таким чином, спостережувані факти не підтверджують головних положень крижаної гіпотези, а швидше суперечать їм.

Вулканічна гіпотеза

Заради повноти слід, мабуть, згадати і про вулканічну гіпотезу, висловлену в 1954 році американським астрономом Мак-Лафліном. Її автор вважає, що як моря Марса, так і його канали являють собою відкладення вулканічного попелу, викинутого численними і потужними марсіанськими вулканами.

Ця гіпотеза майже не знайшла собі прихильників не тільки з-за відсутності будь-яких прямих даних про активний вулканізм на Марсі, але головним чином тому, що колір, а також сезонні зміни марсіанських морів та каналів ніяк не можуть бути пояснені вулканічними наносами. Мак-Лафлін вважав моря Марса зеленими, тоді як, за останніми даними, вони насправді червонуваті, що зовсім не годиться для попелу. Нещодавно було строго доведено, що ніякими неорганічними речовинами або їх комбінаціями не можна пояснити забарвлення марсіанських морів, каналів та її зміни. Крім того, уявлення про потужні струмені вітру, що видувають попіл з морів в одному і тому ж напрямку, а саме в тому, де ми бачимо канали, досить штучне.

Далі буде.

Автор: Ф. Зигель.