Наступ на грип: досягнення і проблеми
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Грип — недовга, але підступна хвороба. За останній час зроблено чимало для успішного вивчення грипозної інфекції. За допомогою електронного мікроскопа ми отримуємо все більш чіткі портрети вірусу грипу. Абсолютна сучасна апаратура допомагає нам ширше розкривати інтимні процеси, пов’язані зі всіма етапами існування інфекційного агента, успішно вивчається його будова, а також хімічний склад.
Виявлена справді неабияка здатність цього вірусу міняти «обличчя», а правильніше сказати — «шкіру», бо поява у нього нових хвороботворних властивостей залежить, як встановлено, від часткової перебудови структури оболонки.
Створена та удосконалюється служба спостереження за грипом: кожний спалах захворювання ретельно реєструється спеціальними лабораторіями, звідки інформація надходить в національні, загальнодержавні центри, які передають її, в свою чергу, у Світовий центр з вивчення грипу, що знаходиться в Лондоні.
Піддані статистичній обробці, ці дані стають удвічі цінними: вони дозволяють негайно попередити держави про загрозу епідемії, а в подальшому служать для виявлення закономірностей у поширенні грипозної інфекції на нашій планеті.
Гостра інфекційність, стрімке по типу вибухової хвилі поширення епідемії — одна з найбільш характерних властивостей грипу. Швидкість переміщення хвилі грипу можна було б вважати практично рівною швидкості сучасних видів транспорту: адже один пасажир реактивного лайнера, хворий на грип, може стати джерелом інфекції, яка потім пошириться по всьому місту і навіть державі.
Чим пояснити капризи інфекції, що проноситься в одних випадках «вітру подібно», а в інших — що дозволяє собі забаритися протягом тижнів, а то й місяців? Якою мірою це залежить від імунітету до грипу — несприйнятливості, що виникає після перенесеного одного разу захворювання? Як поставити ці «капризи» на службу охорони здоров’я? Питання важливі. Адже чим повільніше розгортається епідемія, тим легше організувати боротьбу з нею.
Мабуть, кожен чув, що вторгнення інфекції в організм викликає в ньому відповідну захисну реакцію, що супроводжується виробленням особливих речовин — антитіл, які ведуть боротьбу з інфекцією. Антитіла ці виробляються не тільки під час хвороби, але і в подальшому, протягом усього життя людини, що і забезпечує імунітет. Так, на кір або скарлатину люди хворіють, за дуже рідкісними винятками, тільки один раз.
Механізм антитілоутворення діє і при грипі. Однак тут він недосконалий, має цілу низку недоліків.
Перш за все, постійне, на все життя вироблення антитіл встановлюється лише одного разу, під час самого першого в житті захворювання на грип у відповідь на вірус, що викликав це захворювання.
Ось і виходить, що замість дієвого захисту при грипі, викликаному новими різновидами вірусу, організм продовжує штампувати антитіла застарілих зразків. Антитіла ж проти цих «оновлених» видів вірусу виробляються вже в менших кількостях і досить швидко зникають з крові. (Треба обмовитися, що процес цей дуже індивідуальний і у різних людей тривалість імунітету різна.)
Всі ці особливості імунітету, що виробляється при грипі, враховуються і використовуються при проведенні сучасних досліджень. Так, за наявністю специфічних, абсолютно певних антитіл в крові можна з високим ступенем точності судити про те, чи хворів пацієнт грипом, і якщо хворів, то який штам вірусу викликав захворювання і коли це сталося.
Можливість знайти за допомогою антитіл сліди давно минулих епідемій і дозволила вченим ще раз по-новому підійти до проблеми джерела грипозної інфекції. Справді, звідки приходить грип? У різний час на це питання відповідали по-різному, в залежності від рівня здобутих знань. До теперішнього ж часу склалося і стало як би традиційним таке судження: так нізвідки. Грип просто не зникає з лиця Землі. Імунітет у тих, хто переніс інфекцію, викликану вірусом типу А, зберігається півтора-два роки, а до грипозного вірусу типу Б — приблизно чотири роки. Саме з такою частотою і відбуваються епідемії-спалахи. У проміжках між ними грипозна інфекція як би тліє, наздоганяючи тих, кому вдалося від неї вислизнути під час останнього масового спалаху.
Це положення вірно, але тільки стосовно до людини. А адже є ще світ тварин, і, згідно з новітніми даними, ігнорувати його, говорячи про поширення грипозної інфекції, не можна.
Питання про те, чи хворіють тварини на грип, виникло давно. Ще в 1931 році у свиней, що хворіли запаленням легенів, був виділений в той час невідомий вірус. Три роки після відкриття першого збудника грипу людини той вірус, виявлений у тварин, був кваліфікований як вірус грипу, споріднений, але не в усьому схожий з вірусом грипу людини. Тоді ж у зв’язку з цим згадали, що в 1918 році під час пандемії грипу («іспанки») в штаті Айова, в США, було відзначено масове ураження свиней захворюванням, клінічно подібним з грипом. Спалахи грипоподібного захворювання у свиней не раз спостерігали і в подальшому, однак з грипом людей ці спалахи довгий час ніяк не пов’язували.
Потім спостерігалися епідемії захворювання дихальних шляхів у коней. Виділений збудник належав в обох випадках (як показали дослідження) до вірусу грипу типу А. Однак кінські віруси виявилися відмінними від вірусу людей, так і від вірусу свиней. Тим часом діапазон впливу грипозного вірусу на тварин продовжував розширюватися. Так, було встановлено, що «куряча чума», що не раз спустошувала птахівницькі господарства, також не що інше, як грип. Тепер вже відомо, що грипом хворіють качки, індички, фазани, перепела, чайки, буревісники. З’явилися дані про грип у собак і кішок.
У кожного виду тварин, як виявилося, існує «свій» збудник грипу — вірус, що відноситься до типу А. А віруси цього типу, як відомо, найбільш часто вражають і людину.
Однак, і це слід підкреслити особливо, в природних умовах досі не було відзначено захворювань людини грипом в результаті контакту з хворими тваринами. Зворотний ж зв’язок, мабуть, існує, і грип може передаватися від людини собакам, свиням, а можливо, і іншим тваринам.
Тим часом дослідження приносять нові, дуже цікаві дані. Експериментальним шляхом було встановлено, що якщо в одну клітину організму тварини проникають і починають розмножуватися в ній два віруси, один — грипу людини, інший — грипу тварин, то в ряді випадків виникає абсолютно новий гібридний різновид вірусу — рекомбінант, як називали його вірусологи. Ось ці-то віруси-рекомбінанти, можливо, і можуть стати хвороботворними для людини, можуть спровокувати нову епідемію.
Зареєстровані і перші факти, що вказують на можливість виникнення «проміжних» вірусів (як би «перехідних» від нейтральних, нешкідливих для людини, до хвороботворних). Так, під час спалаху грипу у індичок на птахофермах штатів Массачусетс і Вісконсін (США), були виділені віруси, оболонки яких містили білки, родинні білкам гонконгського варіанту вірусу А2.
Поки ми можемо лише ставити питання: в якому зв’язку перебувають ці дві події — епізоотія індиків (одночасне масове захворювання тварин) і епідемія, викликана штамом А2 (Гонконг). Чи не продемонструвала на цей раз сама природа те, що досі вдавалося досягти лише в лабораторних дослідах на культурах тканин? Чи не передувало «проходження» вірусу грипу індичок по птахофермам згаданих штатів появі нового різновиду хвороботворного для людини вірусу?
А може бути, ці птахи були всього лише проміжною ланкою, а остаточне формування небезпечного для людей варіанту вірусу сталося під час епізоотії інших тварин, що мешкають в районі Гонконгу, куди вірус був занесений перелітними птахами? Адже від перелітних птахів — чайок, відловлених у Південній Африці, також був виділений вірус грипу типу А, який, судячи з його будови, виявився близьким родичем пташиному варіанту вірусу грипу, що різко скоротив поголів’я курей на фермах Англії в 1969 році.
Виявлення все більшого числа видів тварин і птахів, схильних до цієї інфекції, перетворює проблему грипу в загальнобіологічну. Справді, намагаючись захистити від цієї хвороби людину, наука досі випускала з поля зору інші страждаючі від цього захворювання біологічні види в світі живих істот.
Але оскільки грипозна інфекція вражає й інші види, захист людини від грипу навіть найдосконалішими засобами не буде надійним до тих пір, поки не вдасться виявити резервуари вірусу грипу в природі, поки не будуть ретельно вивчені всі ланки екологічного ланцюга, тієї естафети контактів, за якою може бути переданий інфекційний агент, що викликає захворювання.
Рішення проблеми грипу набуває ще один аспект: вчені прагнуть позбавити від важкої, підступної хвороби не тільки людину, але і домашніх тварин. А це вимагає об’єднання зусиль не тільки медиків, але і зоологів, орнітологів, ветеринарів — всіх фахівців, здатних зайняти своє місце в широкому фронті наступу на грип.
Автор: Л. Закстельна.