Чому щезли динозаври?

динозаври

Чому щезли динозаври? Відповіді на це запитання людство шукає відтоді, як двісті років тому було знайдено вперше рештки цих велетенських доісторичних тварин, родичів плазунів. Досі вчені-природознавці намагалися насамперед зібрати аргументи для доведення доконечності зникнення динозаврів чи принаймні для з’ясування основних періодів їхньої історії. За цією схемою зникнення динозаврів, які поступилися місцем довгому ланцюгові ссавців, виглядає наслідком природного розвитку.

Справді, за теорією Дарвіна про боротьбу за життя, яку провадять між собою живі організми — суперники в умовах обмежених ресурсів — певного часу вибухнув конфлікт між динозаврами та ссавцями. Ці останні перемогли, оскільки, попри жахливу могутність динозаврів, на боці ссавців було майбуття.

Ссавці як теплокровні тварини мали більшу здатність пристосовуватися до кліматичних умов. Невеликі розмірами, вони були рухливіші й мали більше можливостей для розвитку мозку. Отак закони еволюції помалу-малу схиляли шальки терезів на користь ссавців, рокуючи на загибель динозаврів.

Сучасні дослідження причин зникнення динозаврів завдають цій теорії нищівного удару. Як нині стало відомо, ссавці не відігравали майже ніякої ролі у зникненні динозаврів — воно було викликане глобальною кризою біосфери. Ссавцям дісталася у спадок атмосфера, раптово збіднена грандіозною катастрофою, спричиненою, можливо, зіткненням з величезним астероїдом або уламком комети, що впала на поверхню Землі. Без такого прикрого випадку історія еволюції могла б виглядати зовсім інакше, оскільки він не лише не посилив тогочасних тенденцій, а й перетасував карти, запровадивши нові правила.

Динозавры

НЕПЕРЕДБАЧЕНА КАТАСТРОФА

Ссавці з’явилися не після динозаврів, а водночас із ними — на початку мезозойської ери (після іншої великої кризи в історії біосфери). Насправді ссавці та динозаври співіснували на землі протягом майже 150 мільйонів років, і немає жодних свідчень, що протягом цього дуже довгого періоду мали місце часткові розширення екобіологічних теренів ссавців коштом життєвого простору гігантських рептилій. Навпаки, саме ссавці жили в умовах «підпілля», переважно вночі на межах місцевостей, уподобаних і зайнятих динозаврами. За образним висловом американського палеонтолога Алфреда С. Ромера, ссавці були «щурами мезозойської ери».

динозавры

По зникненні динозаврів минуло десять мільйонів років, перш ніж ссавці урізноманітнилися до таких несхожих між собою форм як, скажімо, кажани та кити. Відтоді до періоду виникнення приматів, який, либонь, проклав шлях людині, минуло не так то вже багато часу.

Без втручання таких катастрофічних непрогнозованих подій десь 65 мільйонів років тому правила співіснування між ссавцями та динозаврами могли б діяти постійно, без обмеження в часі. Звісно, така сама катастрофа могла б статися й пізніше, але немає жодних натяків, що вона таки сталася за мільйони років, які минули відтоді. Отже, можна уявити собі інші світи, подібні до нашого, де постійне панування динозаврів унеможливило як еволюцію ссавців, так і збільшення видів, особливо — появу приматів та людиноподібних мавп. Такий феномен — чільний чинник історії природи, однак він зовсім не відповідає потребі, запрограмованій у біологічних та структурних характеристиках.

Італійський антрополог Єгуда Елкана порівнює між собою два типи тлумачення історії, які відповідно називає трагічним та епічним. Трагічне тлумачення розглядає перебіг історичних подій як неминучий. Тож питання, на яке має відповісти історик, виглядає так: «Як те, що мало відбутися, відбулося насправді?» Історикові досить підшукати необхідні й переконливі умови, аби пояснити, як відбулося неминуче. Виходячи з теперішності належить переписати історію, шикуючи факти, етапи та розриви у струнку лінійну послідовність логічним і цілісним завершенням якої є сучасність. Французький філософ Анрі Бергсон у цьому зв’язку говорив про зворотний шлях істини.

На відміну від трагічного, епічне тлумачення виходить із засади, що все, що відбулося, могло відбутися інакше. З цього погляду необхідних умов ще не досить, а запитання, що постає перед істориком, має такий вигляд: «Чому те, що відбулося, відбулося саме так, коли події могли розвиватися інакше?» За цією схемою, на думку Альдо Г. Гарганті, «еволюції зазнає навіть минуле». І не лише минуле, а ще більше — сучасне та майбутнє у їхньому зв’язку з минулим.

ВИПАДОК І НЕОБХІДНІСТЬ

Згадані нами для пояснення еволюції ссавців дві схеми є переконливими ілюстраціями контрасту між трагічним та епічним тлумаченнями. Багато інших важливих подій в історії біосфери до і після зникнення динозаврів можуть також розглядатись у світлі подвійного пояснення: від зникнення деяких видів до появи евкаритних клітин (клітини вищих тварин та рослинних організмів) із нижчих і «примітивніших» клітин (бактерія) і далі до появи клітин гомо сапієнс (людини), обдарованої виразною мовою, якої не мають найрозвиненіші родичі людини — гомініди.

Чи сучасний стан біосфери — наслідок випадку, чи наслідок необхідності? Чи є її еволюція наслідком складного проекту, здійснюваного за чітко визначеним наперед сценарієм, який нам випадає аналізувати й описувати?

Чи вона — наслідок ланцюга випадкових подій, які можна докладно описати, але які не вписуються у рямки логічного міркування, що до нього нас привчила класична фізика? Якби ми могли крок за кроком повернутися до витоків життя, відвідати всі критичні етапи еволюції, абстрагуючись від того, що там справді відбулося, і пережити вирішальні моменти її, то чи опинилися б ми у світах, більш-менш подібних за своїми характеристиками до нашого світу, чи — навпаки — потрапили б у геть несхожі, ба навіть цілком відмінні від нашого світи? Отак виглядає запитання запитань, що постає сьогодні перед фахівцями еволюції.

Перед лицем крутого повороту у природничій історії, який відбувся в той чи той спосіб, ми, безперечно, можемо пояснити, чому еволюція пішла у тому чи тому напрямку. Але здебільшого йдеться не про самодостатні причини, а радше про верхівку айсберга, під якою лежить невидима маса фактів, не прогнозовану природу яких годі звести до логіки детермінізму та підрахунків ймовірностей, а проте саме вона відіграє чільну роль у творенні форм, структур та законів біосфери.

У нашій інтелектуальній традиції відбулися дві великі революції. Перша — поглиблення наших знань про космос, коли внаслідок праць Галілея, Коперника та Ньютона ми відмовилися від концепції, за якою Земля — центр Всесвіту. Друга, пов’язана з вченням Дарвіна, кинула виклик антропоцентричним поглядам на світ. Тільки нині ми починаємо усвідомлювати, що ці революції відкрили перед людським розумом два світи, перший з яких не конче веде до другого.

Коперникова революція та науковий розвиток ХVII сторіччя поставили сувору вимогу: об’єкт наукового дослідження має бути позбавлений всього, що сприяло б помилковому чи неоднозначному тлумаченню результатів. Тип раціональності та логіки, пов’язаний із цим процесом, вдало проаналізувала Ізабела Стенгерс. Це раціональність експериментатора, що веде до створення лабораторних умов, які усувають елементи-паразити так, щоб факт міг негайно і нетеоретично продиктувати свій власний зміст за умови, що розум читача не захмарений будь-яким упередженням».

З цього погляду єдині факти, гідні цього звання, — факти, здобуті в експериментальних умовах під досконалим контролем. Доконечною умовою є здатність повторити експеримент. Наука може ґрунтуватися тільки на повторюваності. Дарвінова революція і перегляд нашої традиційної концепції часу становлять собою не лише продовження відмови від «антропоцентризму» Всесвіту, започаткованої Коперником, Галілеєм та Ньютоном, тим більше — не лише часове розширення історії Всесвіту. На глибшому рівні це революція в нашому ставленні до знань, яка породжує потребу в іншому підході до ідеї раціональності. Природознавець бачить, що у світовій історії поява нових структур і вимірів життя пов’язана також із низкою унікальних подій, які більше не повторювалися. Для природознавця «факти є позитивними в тому розумінні, що вони ставлять і накидають проблеми. Вони не можуть сприйматись як такі: їх треба вивчати в тих умовах, у яких вони мають місце».

У стерильній атмосфері лабораторії годі повернутися до витоків часу і відтворити вплив астероїда, який, без сумніву, спричинив зникнення динозаврів. Природознавець має терпляче розшифровувати низку подій, які призвели до сучасного стану біосфери і водночас створювати ймовірні альтернативні схеми. Досліджуючи такі «можливі» світи, вони можуть сподіватися відтворити вельми заплутаний клубок причин нашого світу, плоду випадку й необхідності водночас.

Автор: Джианлука Бочі.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *