Живі прилади

В одному зі своїх оповідань відомий польський письменник (і до речі львів’янин) Станіслав Лем розповів про те, як муха, випадково залетіла в космічний корабель, замкнула електричні дроти і вивела з ладу систему управління. Корабель, зрозуміло, разом з героєм, ледь не загинув. Розповідь ця була написана ще в той час коли ніхто і не чув про таку науку, як космічна біоніка. З тієї простої причини, що її не існувало. А то б Лем обов’язково написав б інше оповідання, в якому б муха послужила людині користь. І не тільки муха. Вчені подумують зараз про те, щоб змусити самих різних тварин повідомляти з космосу на Землю про своє самопочуття. Навіщо це потрібно?

Вся справа в тому, що різні тварини, рослини і комахи по-різному переносять космічну подорож. Не просто одні краще, а інші гірше, а дуже вже по-своєму. Одні чуйно реагують на зміну швидкості, інші одразу ж помічають найменше відхилення напрямку польоту, треті негайно відгукуються на зміну складу повітря в кабіні корабля. Звичайно, не треба думати, що такими «незвичайними» тварини стають тільки в космосі. Зовсім ні, вони на Землі бувають такими ж «уважними». Просто раніше не здогадалися використовувати ці можливості тварин.

Взагалі зараз у космічній біології почала потихеньку відростати нова «гілка» – космічна біоніка. Що ж це за наука?

Люди давно стали помічати, що деякі тварини і птахи першими відчувають небезпеку і попереджають про її появу. У шахтарів, наприклад, був та й є такий страшний ворог – рудничний газ. У нього немає ні смаку, ні кольору, ні запаху. Як дізнатися, що газ накопичився в шахті? А дізнатися абсолютно необхідно, оскільки газ цей від крихітної іскри може вибухнути. Ось тут-то і згадали, що канарки дуже чуйно реагують на найменшу присутність рудничного газу. З тих пір багато шахтарів стали брати в забій яскравих і ніжних пташок. У сучасні шахти, зрозуміло, канарок вже не треба брати: тепер чисте повітря нагнітають вентилятори, не даючи шкідливим газам зібратися, а раніше канарки дуже багатьох людей виручали з біди.

Принцип старих шахтарів вирішили використовувати сучасні вчені. Уявіть собі космічний корабель, який вперше летить до якоїсь далекої планети. Кораблем керують комп’ютери, підкоряючись командам з Землі. Єдині живі істоти на його борту – всяка дрібна живність. Це і є надійні і чутливі живі прилади.

І це не якась абстрактна фантастика, а вже цілком реальна річ. Зараз вчені розробили методи отримання телеметричної («теле» – значить на відстані) інформації від собак, мишей, мавп і птахів. Взяти хоча б мишу. У неї частота пульсу прямо пропорційна величині перевантаження. Чим більше перевантаження при зльоті або посадці, тим сильніше і частіше б’ється мишачий пульс. Звичайно, «намацати» його не так-то просто і тим більше «переправити» у вигляді електричних сигналів на Землю, але вчені та інженери з цим цілком впоралися.

Собаки – наші старі друзі – теж не залишилися осторонь від космічних турбот. Лікарі імплантували в серце собаки датчики – тензометри і за сигналами, які посилало серце, зуміли дізнатися, як воно працює під час перевантажень і невагомості. А деякі види мікробів виявилися дуже чутливими до іонізуючого випромінювання. Таке випромінювання в космосі завжди є – то слабке, то сильне. І дуже важливо дізнатися, як воно діє в космосі на живий організм.

Так тварини і птахи перетворилися на своєрідні і надзвичайно чуйні (головна їх перевага) біологічні «системи» сигналізації. Ці системи будуть пов’язані з єдиною діагностичною системою і всі свої повідомлення відправлять на Землю, де лікар біля спеціального пульта негайно дізнається, як почувають себе живі прилади. Деякі вчені вважають, що все це допоможе звільнити космонавтів від багатьох додаткових спостережень.

Автор: Л. Рєпін