У кабіні літака. Частина перша.

У кабіні літака

Заглянувши в пілотську кабіну великого сучасного літака, ми побачимо безліч всіляких приладів. Це вірні помічники водія крилатої машини. Вони дають можливість керувати складним механізмом літака при зльоті, в повітрі, під час посадки, допомагають контролювати поведінку машини і служать для орієнтування в польоті.

Був час, коли літаки літали тільки вдень і притому в гарну погоду, а їх маршрути простягалися недалеко. Щоб не заблукати в повітрі, пілоти намагалися водити свої машини вздовж залізниць і шосейних доріг і великих річок. Тепер літаки впевнено літають в якому завгодно напрямку, в усі пори року, в будь-який час доби і покривають тисячі кілометрів без посадки.

ОЧІ І ВУХА ЛІТАКА

Подібно до того, як роблять це мореплавці, штурман повітряного корабля протягом усього польоту веде числення шляху. Він враховує курс проходження, швидкість і час польоту на всіх ділянках маршруту і за цими даними крок за кроком відзначає пройдену відстань і положення літака на карті. Виходить лінія фактичного шляху літака.

Зорове орієнтування – найбільш простий і надійний спосіб літаководіння. Він дуже зручний, коли наземні предмети добре видно з літака. Але ж це буває не завжди. Якщо літак летить на великій висоті, вони мало помітні. Їх стає як би менше, і в таких умовах орієнтуватися по наземних предметах важко. А при польоті вночі або над хмарами земля прихована від очей льотчика і штурмана. У цьому випадку доводиться орієнтуватись тільки по приладах.

Особливо велику допомогу екіпажу надає радіо. Це – вуха та очі сучасного літака. На борту є радіостанція, призначена спеціально для зв’язку. Льотчик користується нею для переговорів. Вона дає можливість літаку «слухати» землю. Для орієнтування ж служать інші установки, наприклад радіокомпас. А останнім часом для цієї мети став застосовуватись так званий панорамний радіолокатор. Він дозволяє екіпажу «бачити» землю в будь-яких, навіть самих несприятливих, умовах польоту. Штурман як і раніше може контролювати свій політ, але вже не по самим орієнтирам, а по їх світловим відмітками на радіолокаційному екрані.

Звичайно, обслуговувати панорамний радіолокатор в роботі не набагато складніше, ніж користуватись іншими приладами, встановленими на літаку. Набагато важче навчитись правильно розпізнавати, що ж зображено електронним променем на невеликій поверхні екрану. Адже радіолокаційне зображення дуже умовне. Воно нагадує рентгенівський знімок. І якщо непосвяченому такий знімок здається незрозумілим, то лікар розбирається в ньому порівняно легко. Так само безпомилково повинен вміти читати радіолокаційне зображення штурман літака.

Досвідчений штурман, якому доводилось вже літати по даному маршруту, завжди зможе виявити набагато більше об’єктів, що представляють інтерес для літаководіння. Він орієнтується по зображенню на екрані майже з таким же успіхом, як якщо б бачив землю своїми очима.

Однак справа не тільки в досвідченості штурмана. Не менш важлива і розбірливість радіолокаційного зображення, його чіткість. А це вже визначається якістю самої станції. Головну роль тут грає роздільна здатність радіолокатора: його здатність сприймати роздільно об’єкти, розташовані близько один від іншого.

Щоб зобразити на малюнку подробиці, художникові потрібно гостро заточений олівець. У радіолокації ж справа зводиться до гостроти пучка радіохвиль. Багато що залежить від того, яку антену має радіостанція літака і на якій хвилі ведеться робота. Чим більше антена, тим вище роздільна здатність радіолокатора, тим більш гострим «радіозором» він володіє. Але місця на літаку дуже мало, і там не можна ставити великих антен. Роздільну здатність доводиться підвищувати за рахунок зменшення довжини радіохвиль. В даний час літакові радіолокатори в основному використовують хвилі довжиною від 10 до 1,25 сантиметра.

ЕЛЕКТРОНИ МАЛЮЮТЬ

Електронне зображення являє собою спрощену карту місцевості. Карта ця – ніби жива, вона весь час змінюється. Її невтомно заново і заново викреслює тонкий промінь електронів на екрані електроннопроменевої трубки. Антена радіолокатора дозволяє «бачити» все навколо літака.

Місцевість, що розстеляється під літаком зображається у вигляді мозаїки світлих і темних цяток, які повторюють в мініатюрі розміщення наземних об’єктів. Найбільш виразно відзначаються на екрані лінії, що розділяють суходіл і воду. Вода зображується темними плямами, а суша – світлими. За світлою лінією визначається форма водойми.

Річки виглядають на екрані радіолокатора темними звивистими лініями. Характерні вигини їх добре помітні і служать хорошими орієнтирами. Літак може виявитися і над промисловою зоною. Тоді на екрані з’являться яскраві плями, що повторюють конфігурацію міст і фабрично-заводських масивів.

Ось на екрані простяглася довга світла і притому мало викривлена лінія. Це – залізниця. Якщо вона прокладена на високому насипу і, крім того, електрифікована, то зображення буде дуже виразним. Яскраві смужки, що перетинають чорні стрічечки річок, – залізничні мости. Темні лінії, що з’єднують міста, – це широкі автомагістралі.

При польоті над морем водій повітряного корабля бачить на екрані темну поверхню з яскравими плямами островів. Якщо внизу пливуть кораблі, вони будуть відзначені маленькими світлими цятками.

Радіолокатор не дає такого докладного малюнка земної поверхні, який може побачити око, зате він розширює радіус огляду, і для орієнтування можна користуватися об’єктами, що знаходяться на значній відстані.

У цьому випадку штурман діє подібно астроному, який роздивляється зоряне небо. Помітивши порядок розміщення окремих зірок, астроном безпомилково визначає те чи інше сузір’я, в яке вони входять. Штурман ж за взаємним положенням, скажімо, окремих яскравих плям, що зображують міста, може визначити район, над яким він в даний момент пролітає.

Але як бути, якщо літак летить над одноманітною голою пустелею або над степом, над нескінченними масивами тайги або над неживою, крижаний тундрою? У такому випадку водій повітряного корабля вдається до допомоги наземних пеленгаторів або літакового радіокомпаса. Орієнтирами стають невидимі і, найчастіше, дуже віддалені радіостанції.

Панорамний радіолокатор теж можна використовувати при польоті над такою місцевістю. Але для цього треба заздалегідь, в певних пунктах, встановити невеликі радіомаяки-відповідачі. За запитом з літака вони будуть посилати відповідні сигнали і на екрані виникне світла відмітка того чи іншого маяка.

Автор: Ф. Чеснов.

P. S. О чем еще говорят британские ученые: о том, что во многие современные самолеты в последнее время стали устанавливать бытовые увлажнители воздуха, позволяющие сделать воздух внутри самолета максимально полезным для человеческого организма.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *