Випадкові невідкриття або найбільші наукові фейли

Колумб

Мало кому відомо, що Колумб міг зробити не одне відкриття, а два. І при тому в один і той же день. Міг, але не зробив. Навіть не виявив ніякого інтересу до того, що так раптово постало його очам в сутінках ночі. І по правді кажучи, ми ніяк не можемо засудити його за цю байдужість. Чоловік перебував у стресовій ситуації. Тут з Америкою все на волоску висить, ось-ось зірветься, а доля ніби в насмішку підсовує якісь біоритми. Ні, ні, сеньйори, що-небудь одне.

Але ж дійсно все висить на волосині. Вже місяць, як зникли на сході Канарські острови. Матросам набридло нескінченне плавання. Серед них, як писали в старовину, зріло глухе невдоволення, вони почали нарікати, і адмірал ледве-ледве вмовив їх дати йому ще три доби. Домовленість була такою: якщо після закінчення цього строку суша не покажеться, кораблі повертають назад, і відкриття Америки відкладається до кращих часів.

І ось настає ніч на 12 жовтня 1492 року. Остання ніч: вранці або суша, або зворотний курс … “Суша повинна бути. Вона вже близько. Днем пропливли гілки з якимись ягодами, колода зі слідами ручної роботи. Колумб стоїть на містку і запаленими очима вдивляється в пітьму. Що це світиться там вдалечині? Таємниче світло мерехтить, як вогник свічки. Може, це просто обман зору, втомилися очі? Адмірал кличе Педро Гутієреса, довіреного короля, і просить його вдивитися. Гутієрес каже, що теж бачить світло.

Справедливості ради треба сказати, що першим в цю ніч побачив землю не Колумб і не Гутієрес, а Родрігес де Тріана, матрос з каравели «Пінта», яка була більш швидкохідною за адміральську «Санта Марію» і випередила її. Колумбу, втім, і не приписують вигук «Земля!» Але вигукнути: «Світло!», як стверджує іспанський історик і місіонер Бартоломе де Лас Касас, крім Колумба, було нікому. Не Гутієресу ж.

До чого відносився цей вигук, людство дізналося лише в 1935 році, коли англійський біолог Крешей опублікував в журналі «Nature» результати своїх досліджень. Крешей вивчав кільчастого хробака з роду одонтосілліс, що мешкає у морі біля Багамських островів. Рівно за годину до сходу місяця, в ніч напередодні останньої чверті повного місяця, море спалахує там яскравим світлом. На водній гладі з’являються самки кільчастого черв’яка і починають метати яйця, супроводжуючи це потоками яскравих секрецій. До потоків спрямовуються самці, що спалахують як світлячки. Рівно десять хвилин виблискує на воді дивовижний феєрверк, потім все занурюється в темряву. Чи не цей феєрверк і побачив, наближаючись до Багамських островів, Колумб?

Заглянемо в старі календарі. Так і є: ніч на 12 жовтня 1492 року була напередодні останньої чверті повного місяця. Колумб побачив світло за годину до сходу місяця. Чи могло це бути випадковим? Ясна річ, ні. А ось те, що сушею, появу якої сповістив Родрігес де Тріана, вважається острів Сан-Сальвадор, це чиста випадковість, скоріше навіть непорозуміння. Зіставлення улюблених нерестовищ черв’яків з відстанню до берега і глибиною океану в тих місцях доводить, що то був не Сан-Сальвадор, а острів Кет, повідомляє літописець біоритмології Річі Уорд. Чи вдасться біоритмологам внести поправку в історію географічних відкриттів, сказати важко.

Однак безсумнівно: Колумб, поглинений одним-єдиним прагненням – досягти суші, не пов’язав побачене ним світло з водою, і хоча він велів занести своє спостереження в корабельний журнал, з світанком забув про нього назавжди. Вест-Індія перед ним, він приєднує ці землі до іспанської корони, а все інше не має значення. Звичайно, знай Колумб, як обернеться справа згодом, він, можливо, викреслив би згадку про загадковий феєрверк з корабельного журналу та подбав би про те, щоб цей незначний епізод не став б надбанням історії. Або, навпаки, постарався б довідатися у аборигенів, що там і з якого приводу світилося. Бо історія внесла цей епізод в перелік «випадкових невідкритів», які нерідко обговорюються на семінарах з історії науки і психології творчості.

Всім відомо, що ікс-промені відкрив Рентген, а радіоактивність – Анрі Беккерель. Але мало хто знає, що до Рентгена ті ж промені спостерігав його колега Ленард, а також англійський фізик Крукс (винахідник тієї самої «трубки Крукса», якій Рентген і зобов’язаний своїм відкриттям). Обидва вони вирішили, що перед ними не невідоме ще випромінювання, а каприз апаратури. Схожа думка прийшла в голову одному з винахідників фотографії Ньєпсу де Сен-Віктору, який майже за сорок років до Беккереля зіткнувся з таким же, що і той, потемнінням фотопластинок від солей урану, але замість того, щоб виконати з ними нехитрий дослід, викинув їх як сміття. У цю ж компанію проситься один французький бактеріолог, який помітив за півроку до того, як Флемінг відкрив пеніцилін, дію цвілі на бактерії, але не надав цьому значення.

Найчастіше людина, звичайно, відчуває близькість відкриття. Іноді відразу, як Флемінг і Беккерель, іноді трохи згодом, як Девіссон і Джермер, які виявили дифракцію електронів в кристалах, але зрозуміли сенс свого відкриття лише після того, як познайомилися з ідеями Луї де Бройля. А буває, людина проходить повз відкриття зовсім не тому, що недогледіла або воно не по його частині. І не тому, що нове явище надто несподівано, як було у випадку з Сен-Віктором (але не з Беккерелем, чиї фотопластинки потемніли через рік після відкриття Рентгена, коли не тільки фізики, а й все суспільство тільки й говорило, що про таємничі промені). Ні, причини криються в особливостях психіки, через які не в змозі переступити навіть геній. Чи міг справді Колумб зосередитися на загадковому світінні навіть після відкриття Америки? Та ніколи в житті! І це так само вірно, як те, що не міг не забути про своє відкриття Менделєєв, який перебував в такому ж приблизно емоційному стані, що й Колумб.

В цей день, 17 лютого (1 березня) 1869 року, Менделєєву прийшла в голову геніальна думка – зіставити по атомній вазі хімічно несхожі елементи. В цей час він писав підручник з хімії і хотів, щоб студенти, які будуть ним користуватися, сприймали властивості елементів за певною системою. Система ж ніяк не вигадувалась. І раптом – ця думка! Відчувши, що за нею криється щось більше, ніж методична підмога для студентів, Менделєєв тут же відкладає поїздку в Тверську губернію, де за дорученням Вільного економічного товариства він збирався обстежити сироварні, і сідає комбінувати відомі йому елементи (тоді їх було 63). До кінця дня все готово – виразно вимальовується періодичний закон.

Менделєєв пише повідомлення про відкриття для друку і раптом помічає, що елементи можна згрупувати у два стовпці. В одному зберуться всі, як тоді говорили, чотноатомні, в іншому – нечотноатомні. Але в другому стовпці виявляються три пробіли. Менделєєв ставить там знаки питання і пише можливу атомну вагу трьох невідомих елементів. Він намагається визначити їх валентність, вона виходить рівною нулю, і він залишає це на його думку безплідне заняття. Між тим, три невідомих елемента були інертні гази – гелій, аргон і неон, що займають сьогодні в менделєєвській таблиці нульову групу. Всі викладки, пов’язані з інертними газами, виникали у Менделєєва в процесі напруженого пошуку. Викладки він записував, але не запам’ятовував. Хіба запам’ятовуємо ми проміжні результати арифметичних підрахунків?

Ось чому через 25 років, коли були відкриті аргон, неон, криптон і ксенон, Менделєєв так і не згадав, що сам передбачив атомну вагу двох з них, і привітав англійських колег з несподіваним для нього відкриттям.

Аналогія, зрозуміло, далека від досконалості. І не тільки тому, що цілі, до яких прагнули, і мотиви, якими керувалися Колумб та Менделєєв, співставні лише формально, в рамках так званої логіки наукового відкриття, але й тому, що зіставляти їх «невідкриття» можна лише з великою натяжкою. Подібність лише в емоції: запишемо – потім розберемося. До Менделєєва про елементи з нульовою валентністю і не підозрювали, а до Колумба світіння черв’яків і подібні йому явища бачили тисячі разів – і американські індіанці, і, можливо, підприємливі фінікійці, що ходили, кажуть, через океан на суденцях з папірусу.

Але хіба мало хто і що бачив, можуть нам заперечити, важливо зрозуміти, осмислити побачене. Виявляється, розуміли і осмислювали. Ще Аристотель, як з’ясовується, пов’язував цикл, розмноження морських їжаків з повним місяцем. Він так детально описав ці живі колючки, що зоологи називали їх орган, що жує Аристотелевим ліхтарем. А Пліній Старший писав у своїй «Природній історії», що число устриць під камінням змінюється залежно від фаз місяця. Але як же несправедлива доля! Вчені мужі давнини, що вирізнялися незвичайною спостережливістю і схильністю до роздумів, підмітили і описали тьму різноманітних явищ з життя тварин, людей і навіть богів, але майже ніколи не називаємо ми їх авторами наукових відкриттів.

Відкривачем вважається хтось із пізнішої епохи, а для древніх винайдений спеціальний оборот, який розпочинається від словечка «ще»: «Ще Аристотель …» або «Ще Пліній …» Закінчивши фразу, що починається з «ще», автор стверджує, ніби все, що спостерігав Аристотель, потім дві тисячі років не згадувалось, і лише в ХVII столітті, коли на сцені з’явилися Галілей і Кеплер, люди раптом знову це побачили. Пощастило із стародавніх лише двом-трьом: Архімед, що відкрив закон Архімеда, Евкліду, що відкрив Евклідову геометрію, та Піфагору з його однойменними штанами. Всі інші описали, помітили, повідомили – що завгодно, тільки не відкрили. В кращому випадку комусь із них «приписується честь». Фалесу – честь відкриття статичної електрики, Герону – честь винаходу садової лійки. Але ніхто ж з них не розумів, що саме відкривав, винаходив або спостерігав. У одного не було підходящих приладів, інший нудився в полоні хибних уявлень, третьому не вистачало спеціальних знань.

Аристарх Самоський відкриває – іншого слова і не підбереш! – що Земля крутиться навколо Сонця. І що ж? Він для нас – «Коперник давнини». А ось Коперник ніяк не «новий Аристарх». Чому? Традиція. Якщо ти народився в IV столітті до нашої ери, тобі в кращому випадку відводиться роль чарівника та творця хоча і вірної, але все ж «химерної» системи, якщо ж в XVII чи XVIII столітті нашої ери – видається патент на відкриття. У світлі цієї дивної традиції у Колумба, мабуть, було не так вже багато шансів на патент. Адже навіть Америку довелося йому проштовхувати під видом Індії. І не встиг він перейти в кращий світ, як всі заторохтіли про всяких вікінгів та фінікійців. Мовляв, що ви знаходите в цьому Колумбі? Він же не перший доплив до Америки. І прізвище в нього, між іншим, не Колумб. Ну, і так далі.

Що стосується суворої науки, в даному випадку психології творчості, то і випадок з Менделєєвим, і випадок з Колумбом вона відносить до рубрики «поглиненість основним завданням». Там же ми виявляємо історію винаходу офтальмоскопа. Але про це вже читайте в нашій наступній статті.

Автор: С. Іванов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *