Сучасні риби розповідають про минуле Землі

риби

Відомо, що викопні риби – поряд з іншими викопними організмами – можуть послужити основою для розпізнавання віку тих шарів земної кори, в яких знаходять їх залишки. Але на цей раз мова піде не про викопні риби, а про сучасні. Бо вивчення їх, сьогоднішніх мешканців річок, морів і океанів, також допомагає пізнавати геологічну історію нашої планети. Звичайно, нині живучі риби не можуть розповісти рівним рахунком нічого про ті давно минулі часи, коли на Землі жили тільки їхні далекі предки. Але про події відносно недавнього – в геологічному розумінні – минулого Землі, наприклад, про останній етап геологічної історії – четвертинний (або антропогенний) період з характерною для нього льодовиковою епохою, – сучасні риби розповідають дуже і дуже багато цікавого, незвичайного, що часом розходиться з існуючими в науці уявленнями.

Саме мовчазні риби допомогли розробити біогеографічний метод пізнання геологічної історії Землі. Вже близько сорока років я вивчаю систематику, біологію, поширення і історію походження риб Далекого Сходу. У процесі цієї роботи довелося зіткнутися з цікавими і важко пояснимими на перший погляд фактами. Одні й ті ж види прісноводних риб – саме прісноводних; для морських і прохідних це було б не дивним – зустрічаються в далеко віддалених одна від одної річках на материку і в річках островів, значно віддалених від материка.

Наприклад, в сахалінських річках Тимь і Поронай, що впадають в Охотське море, живуть – в кожній з них – вісім видів типово прісноводних риб: щука, чебак, маньчжурський гольян, гірчак, золотий карась, в’юн, щиповка і голець. Всі вони входять також до складу обширного риб’ячого населення Амура. І всі, за винятком гольця, не зустрічаються в річках західного схилу Сахаліну.

Чим пояснити таке своєрідне їх поширення? Як могли амурські риби проникнути в Тимь і Поронай? Може бути, вони «перебралися» на острів через опріснений амурський лиман, а потім розселилися по Сахаліну, подолавши навіть гірський хребет, що проходить вздовж всього острова? Але тоді вони повинні були більш-менш рівномірно розселитися по всіх річках острова і в першу чергу у річках західного схилу. Однак, як вже було сказано, в цих річках з амурських риб зустрічається тільки голець. Отже, припущення про те, що амурські риби могли проникнути з сахалінських річок, що впадають в лиман, в далекі Тимь і Поронай, доводиться визнати невірним.

І ще одна загадка подібного ж роду. У материковій річці Уде, значно віддаленій від Амура, водяться дев’ять видів амурських риб. Сім з них мешкають також в притоці Поронай. Більше того, два амурських види – щука і голець – живуть у річках Шантарських островів, відокремлених від материка морем. Як пояснити ці факти?

Найбільш розумним було б припущення, що в геологічно недавньому минулому на місці сучасного Охотського моря існувала суша. На ній розташовувалася велика система стародавнього Амура, притоками якого були і річка Уда, і Тимь, і Поронай, і річки Шантарських островів. Але чи є інші, крім зіставлення видів риб, свідоцтва цьому?

Так є! Це «свідчення» гідрографічних карт. Якщо вивчити їх, проаналізувати характер розподілу глибин, то вдається виявити сліди затоплених річкових долин, які пов’язували нинішні материкові річки з річками Шантарських островів і Північного Сахаліну. Долини не дуже добре збереглися під водою, вони часом не дуже помітні в рельєфі морського дна, але цьому, у свою чергу, можна дати цілком задовільні пояснення і вважати, що підводні сліди річкових долин служать достатнім підтвердженням справедливості підказаної рибами гіпотези.

Слід зазначити, що в підсумку подальших робіт геологів зовсім іншими методами було встановлено, що в недавньому минулому північна частина Охотського моря була сушею.

Схожі результати дав біогеографічний метод і для річок, що впадають в затоку Петра Великого. Біолог А. Я. Таранець встановив тісну спорідненість риб річки Суйфун і річок, що впадають в Амурську та Уссурійську затоки. Нині ці водойми роз’єднані. Але вивчення гідрографічних карт виявило на дні затоки підводні долини – затоплення частини раніше єдиної річкової системи стародавнього Суйфуна. Ці факти знову-таки говорять про те, що в геологічно недавньому минулому тут була суша. Але як далеко вона простягалася?

На морському дні не вдалося знайти місце злиття річок Суйфуна і Туманган, хоча близька спорідненість риб цих річок говорить про те, що зв’язок між ними повинен був існувати. Можна стверджувати тому, що суша тут простягалася далеко на схід – значно далі навіть сучасної материкової обмілини. А великі – в 2000-3000 метрів – глибини, які зараз підходять до її краю, утворилися порівняно недавно внаслідок опускання центральної частини дна Японського моря. До речі, це припущення знову-таки підтверджують риби – на цей раз не прісноводні, а морські глибоководні. У Японському морі на великих – більше тисячі метрів – глибинах зустрічаються лише такі риби, личинки яких живуть у верхньому, двухсотметровому шарі води.

Вони могли бути занесені сюди течіями через мілководні протоки. Типово глибоководних же риб в Японському морі немає. Це – одне із свідчень недавнього утворення тутешніх великих глибин.

Спочатку біогеографічний метод, а потім і дослідження геологів дозволили встановити, що в недавньому минулому сушею була і Татарська протока. Сушею було і дно сучасних Жовтого і Східно-Китайського морів: адже в річці Хуанхе, що впадає в Жовте море, і річках північного Китаю, східної Кореї і південно-східної Японії мешкають абсолютно однакові види або дуже близькі форми риб. Крім того, на дні цих морів також вдалося простежити долини стародавньої Хуанхе та її приток. Сліди ці йдуть до японського острова Кюсю і далі губляться в глибокій западині Східно-Китайського моря, яка, треба думати, виникла лише в недавньому минулому. У четвертинний час, як свідчать риби, тут існувала суша, по якій повинна була текти древня Хуанхе, припливом якої була річка Янцзицзян.

Існувала суша і на місці сучасного Південно-Китайського моря. Приблизно сорок років тому про це вперше повідомили голландські вчені Молленграаф і Вебер. Тісна спорідненість риб в річках островів Борнео, Яви, Суматри і Малайського півострова спонукала цих вчених висловити припущення про те, що в одну з льодовикових епох рівень води в океані знизився і оголилося дно Південно-Китайського та Яванського морів. Розрізнені річки нинішніх островів і півостровів злилися і утворили велику систему річки Велика Зунда. У ті часи і сталося розселення риб.

Сучасні дані дозволяють припустити, що Велика Зунда була лише припливом ще більш великої річкової системи стародавнього Меконгу, що простягалася на місці сучасного Південно-Китайського моря. Великі глибини в північній частині моря є, мабуть, наслідком недавнього опускання суші, що проходило одночасно з утворенням глибоководних западин в Східно-Китайському, Японському і Охотському морях і в західній – вздовж східних схилів гірлянди Рю-Кю, Японських островів і Курильської гряди – частини Тихого океану.

Нещодавно американський іхтіолог Вальтері висунув переконливі докази існування суші на місці сучасного Чукотського моря. Підставою для цих доказів знову-таки послужила тісна спорідненість риб, що мешкають в річках північного схилу Чукотки і північного узбережжя Аляски і Канади, а також підводні сліди затоплених річкових долин, що сполучали колись ці річки. Ті ж самі докази дозволяють стверджувати, що дно нинішнього Берингового моря теж було в недавні часи сушею.

Вивчення родинних відносин риб Сибіру дозволило висловити припущення, що в недавньому минулому деякі сибірські річки повинні були зливатися одна з одною. У ті часи дно сучасного Північного Льодовитого океану, або хоча б частина його, була сушею.

Геологічні дослідження, зроблені з кораблів та з дрейфуючих станцій, дали багато нових відомостей про рельєф дна океану. На карті, підготовленій до видання працівниками Інституту геології Арктики, добре видно, що широка материкова мілина всіх сибірських морів, Баренцевого моря і морів, що омивають північні узбережжя Гренландії та Північної Америки, суцільно порізана річковими долинами. Виявлені й інші форми затопленого рельєфу суші – вони з ще більшою переконливістю підтверджують висновки біогеографічного аналізу.

Вивчаючи область материкової обмілини Західної Європи, можна прийти до висновку, що і тут в недавньому минулому була суша. Вперше думка про те, що на місці сучасного Північного моря колись існувала суша, була висловлена більше ста років тому англійським біологом Форбсом. Це припущення було необхідно для пояснення походження фауни і флори Британських островів. Форбс вважав, що в льодовикову епоху частина океанських вод пішла на утворення льодовиків. Пізніше, в самому кінці XIX століття, ідея існування суші, що з’єднувала Британські острови з Європою, розвивалася англійцем Шарфом. Згодом вона була забута. Зараз знову можна повернутися до неї.

Вивчення типово прісноводних риб в річках східного схилу Британських островів показує, що вони абсолютно тотожні рибам річки Рейну. Риби річок південного схилу і річок Ірландії, у свою чергу, тотожні рибам річки Сени. Оскільки в даний час точно встановлено наявність на дні Північного моря затопленого продовження Рейну, а на дні протоки Ла-Манш – Сени, то існування – причому в самому недалекому минулому – суші на місці сучасного Північного моря не підлягає сумніву.

Отже, обстежені біогеографічним методом материкові мілини Азії, Європи і Північної Америки належить розглядати як ділянки недавно затопленої суші. Частина території колишньої суші опустилася навіть на значну глибину, утворивши глибоководні западини.

Великий інтерес представляють результати біогеографічного аналізу родинних відносин типово прісноводних риб в річках східного схилу Північної Америки і в річках Західної Європи. Риби цих двох басейнів, розділених в цей час широким і глибоким Атлантичним океаном, є в значній мірі спорідненими між собою. Правда, спорідненість ця більш віддалена, ніж у всіх раніше розглянутих випадках. Але вона безсумнівна. Ступінь же спорідненості дозволяє судити про час існування зв’язку між річками, тобто про той час, коли на місці моря чи океану простягалася суша. Якщо спорідненість риб, що мешкають в ізольованих нині річках, близька, якщо риби можуть вважатися «рідними братами та сестрами», значить, суша існувала недавно.

Риби Північної Америки та Європи не дуже близькі родичі – вони всього лише «троюрідні брати і сестри». Але спорідненість їхня безсумнівна. Вивчення ступеня їх спорідненості, засноване на обліку палеонтологічних даних, дозволило уточнити час, коли материки з’єднувалися один з одним. Це було приблизно шість мільйонів років тому – наприкінці міоцену – початку пліоцену за геологічним «календарем».

На місці північної частини Атлантичного океану в ті часи була суша, по якій протікали дві річки. Перша з них – стародавній Гудзон, притоками якої були сучасні річки басейну Гудзонової затоки і атлантичного узбережжя Північної Америки, включаючи річку Святого Лаврентія, а також річки західної та південної Гренландії та Ісландії. Друга – стародавній Рейн, в який впадали річки східної Ісландії, Норвегії і нинішня Сена. Вододіл двох могутніх річкових систем проходив в районі Ісландії.

Підтвердженням існування цих річкових систем служать підводні серединно-океанічні каньйони, детально обстежені американськими вченими і детально занесені на карту. Правда, американські океанографи намагаються пояснити походження цих каньйонів дією підводних каламутних потоків, що утворюються в гирлах річок. Припущення про те, що суша, існуюча в давні часи на цій частині території Атлантичного океану, могла опуститися на глибину до 5000 метрів, здається їм абсолютно немислимим. Але, як ми бачили вище, для районів Тихого океану, Арктичного басейну та інших ділянок Світового океану подібні припущення досить обґрунтовані. За аналогією з ними можна зробити висновків і про занурення суші зі слідами древнього Гудзона.

Які причини наступу океану – питання інше і значно складніше. Риби розповідають лише про факти. Щоб з’ясувати їх першопричину, потрібні інші свідки й нові гіпотези.

Автор: Г. Ліндберг.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *