Слова, яким 20 мільйонів років

первісні люди

Мовознавці вважають, що всі слова нашої мови стали виникати порівняно недавно. Психолінгвіст А. А. Леонтьєв у своїй книзі «Походження і первісний розвиток мови» прийшов до висновку, що лише на порозі неандертальської ступені антропогенезу ми знаходимо у первісної людини зачаток думки і зародок мови. А відомий американський філолог Франклін Фолсоп у своїй «Книзі про мову», стверджує, що хоча у перших людей мозок був досить великий, щоб думати, говорити вони не вміли. І хоча рот, язик, горло були цілком пристосовані, щоб виробляти безліч різних звуків, слів, вони все-таки не вживали…

За останніми даними антропології вік людства не менше 3 мільйонів років, а неандертальська стадія антропогенезу почалася всього 150 тисяч років тому. Але чи вірно, що понад 2 мільйони 800 тисяч років наші предки обходилися без мови?

Адже за цей час число клітин кори людського мозку збільшилася в 15 разів, а вага мозку потроїлася. Є, як мені здається, підстава думати, що шлях людини до слова почався мільйони років тому, ризикну навіть назвати гіпотетичну цифру в 20 мільйонів років.

Найближчі родичі людей — горили, шимпанзе, орангутанги — тепер сидять тихо, мовчазними, покірними бранцями в тісних клітках наших зоопарків. Однак на волі, в звичних їм природних умовах, вони поводяться багато в чому інакше. І нині вчені прагнуть досліджувати особливості їх поведінки в обстановці звичайного проживання. При цьому часто виявляються нові і важливі, раніше не відомі, інтимні деталі і факти мавпячої життєдіяльності.

Особлива увага приділяється горилам. Підвид гірських горил, який виявили лише в 1901 році, займає досить скромну територію. Мешкають ці мавпи в густих і вологих лісах і заростях бамбука в серці гористої Екваторіальної Африки. Вони найбільші з людиноподібних. Їх зростання досягає часом 200 сантиметрів, вага самців доходить до 300 кілограмів. І живуть вони сім’ями по п’яти і більше особин, де панує могутній серебристоспиний ватажок. Вони ведуть наземний спосіб життя, ходять на чотирьох лапах, зрідка влазять на дерева, а часом крокують, як люди. За своєю будовою мозок горили стоїть ближче до людського, ніж мозок будь-якої мавпи, і вони, як довела Ф. Паттерсон, мабуть, «розумніші», ніж шимпанзе.

У своїй вельми цікавій популярній книзі «Останні таємниці старої Африки» Лоуренс Грін писав: «ночами горили видають моторошні крики і стогони. Особливим звуком вони попереджають один одного про небезпеку, у них є сигнал збору і відправлення в дорогу та інші примітивні голосові сигнали». Що ж ще таїли ці сигнали?

Збираючи матеріали для захисту своєї докторської дисертації в Кембриджському університеті, зоолог Діан Фоссі провела серед горил 300 годин. Ці тварини, за її словами, лагідні і сором’язливі, настільки звикли до неї, що одного разу, як би на прощання, один з диких гігантів помацав її долоню своєю величезною волохатою лапою. Вона пише: «з популярної літератури відомо, що «Словник» горил складається в основному з рева, криків і бурчання. Мені ж вдалося дізнатися, що варіантів звуків куди більше, і виявилося, що звуки «naoom, naoom, naoom» завжди були асоціативно пов’язані з їжею. І потім я багато разів чула їх від диких горил. Цей звук не розноситься далеко, і, очевидно, його приймали помилково за бурчання в шлунках. Насправді це чітко виражений комунікативний сигнал, яким вони обмінюються при повному достатку».

Далі безстрашна Діан Фоссі розповідає, як вона сама навчилася видавати подібне звукосполучення, і тварини — вони в цей час харчувалися — відразу ж відгукнулися подібними звуками. Ось так вперше в історії відбулася «розмова», обмін думками між горилами і людиною про продовольство і просто достаток.

Це складне англійське звукосполучення «naoom-naoom» можливо зобразити літерами нашого алфавіту по-різному: нейум-нейум; нэум-нэум; нээм-нээ; нэам-нэам; нє-умм – нє-умм; ням-ням і т. п.

Антропологи припускають, що наш спільний з мавпами предок жив на початку міоцену, тобто 20 мільйонів років тому. Приблизно стільки ж існують, причому без особливих змін, і рід горил і рід шимпанзе. І, мабуть, варто згадати, що терміни появи на землі людиноподібних мавп, а потім і людини в наші дні безперервно уточнюються і все більше удревнюються.

Чарльз Дарвін вважав, що Африка — прабатьківщина людства. Археологічні знахідки останніх десятиліть підтвердили його здогад і довели, що перші істоти, що ступили на шлях олюднення, з’явилися на цьому материку мінімум 3 мільйони років тому.

Зіставляючи коріння слів із сотень словників різних мов, я прийшов до висновку, що повсюдно в мові збереглися слова, коріння яких, може бути, йдуть в минуле ще більше, ніж на 3 мільйони років. Виявилося, що на всіх материках і сьогодні живі слова — можливі сліди, нащадки, релікти тих звукосполучень, що виявила Діан Фоссі у диких гірських горил Африки.

Заглянемо для початку в колиску роду людського… На півдні Африки мовою народу сото «нама» — м’ясо, «намуне» – апельсин. Мовами народів зулу, луганда, суахілі «ніяма» — м’ясо. Мовами банту «няма» — м’ясо, тварина, дичина. Мовою хауса «нама» не тільки м’ясо, але і м’якоть плодів, а «ніям-ніям» тут означає «людожер»…

Класичними європеоїдами були стародавні греки. Їх мовою слово «нама» означало поїдати, харчуватися, «номо» — корм, харчування, їжа; «нама» — волога, вода. Тепер на півдні Європи по-новогрецьки «ному» — пасовище, вигін, а також корм, фураж, а по-турецьки «німет» — засіб прожитку, хліб. На півночі Європи у данців ласий шматок називається «намнам»; у шведів «нам-нам» — солодощі, а по-фінськи «наму» — цукерочка, карамелька. Мовою хінді «нім» — плодова рослина, «німет» – смачна їжа, делікатес, у афганців (пушту) «німат» — хороша їжа, у непальців «намак» — їжа, сіль. І у нас, за словником В. Даля, «нямкати2 — жувати, а «нямня» — свіжий, м’який хліб. Він же пояснює, що дорослі часом говорять дітям: «ням-ням хочеш?», «Нямоньки дати?..».

У промові японців слово «наманамасій» означає свіжий, сирий, зелений; «наміси» — рис з редькою; «номією» — смачний; «ному» — ковтати, пити, їсти. І по-древнє китайськи «ніама», «няма» — в’язка каша з рису або з проса. На діалекті корейської мови «немсе» – овочі. У в’єтнамців «ньому» — покуштувати, пробувати; «нам» – м’ясо, «ном» — вінегрет, у кхмерів «найм» — страва зі свинини з приправою з листя їстівних рослин; у індонезійців «нам нам» — плодове дерево. У морозній Сибірі у якутів “мамі-мі» – поїдати, у евенків «немнам» — ковтати, «німін» — їжа, юшка; «нямат» — традиційна страва з рубаного ведмежого м’яса, провареного в жирі.

Порівняно недавно, 30-40 тисяч років тому, люди заселили Австралію і острови Тихого океану, де тепер мешкають австралоїди. У корінних тубільців Австралії «няня» — груди матері, «немнін» – готувати їжу. На Філіппінах тагальською мовою «нам-нам» приємний смак, їсти з задоволенням, смакувати. Далі, на південному сході Океанії, на островах Фіджі, де живуть меланезійці, «немунему» — жувати і ковтати.

На Новій Гвінеї мовою жителів “берега Маклая” бонгу слово «нама» (нгама) означає братство по спільному харчуванню.

У Південній Америці мовою індіанців тупі-гуарані «нама» — листя, гілки; «намбі» – ягоди винограду. У арауканців, мовою мапуче «німе німе» та «ньиуменьиуме» — рослини.

Крім того, відомо, що «іньям» (по-іспанськи «ньяме») — назва багатьох рослин з їстівними бульбами в Америці, Африці та Азії.

Зрозуміло, цю глобальну схожість, що має відношення до їжі слів у народів різних мовних сімей і різних материків з позначенням їжі у гірських африканських горил можна пояснити чистою випадковістю. Однак, як кажуть італійці, «випадковість, яка повторюється, не є випадковість…»

Без сумніву, прикладів такої схожості можна відшукати ще більше. На жаль, лінгвісти часом не хочуть включати в свої вчені лексикони “сільські”, грубі і неблагозвучні слова типу “ням-ням”, про які згадував Даль. Можна подумати, що ці слова тепер вже не живі, і з недавніх часів Даля, тобто приблизно за 100 років, в нашій мові це «рідкісний птах» остаточно вимер. Але “ням-мям” має властивість самовідроджуватися. У чому ж причина його вічної молодості?

Чарльз Дарвін, спостерігаючи за життям одного зі своїх дітей, записав: «у віці одного року він зробив такі великі успіхи, що зміг винайти слово «мам», що на його мові означало їжу; але що призвело його до цього, мені залишилося невідомим. Згодом, замість того щоб плакати при відчутті голоду, він вживав це нове слово в наказовому тоні або як дієслово, бажаючи цим сказати: «Дайте мені їсти!».

І мої двоє малюків побачивши їжу колись лепетали: «ням-ням» або іноді «мам-мам». До речі, звуки «м» і «н» дуже схожі.

У книзі «формування мови у дітей раннього віку» автори вказують, що дитина говорить «ням-ням» при бажанні їсти і пити. У своїй книзі «Від двох до п’яти» Корній Чуковський також засвідчив, що «ням-ням» — це їжа, і припустив, що кожне таке «ням-ням» є по суті прарифмою. В цьому-то і полягає причина його живучості! Воно – подібно казковій птиці Фенікс – відроджується з звуконаслідування?

Автор: В. Головін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *