Популяризація науки

Ейнштейн грає на скрипці

З дня появи в світ брошури Чарлза, Сноу “дві культури” пройшло більше сорока років -термін, за нинішніми часами, солідний, проте думки відомого англійського вченого і письменника – про прірву між гуманітарною і природничою традиціями, – анітрохи не втратили своєї злободенності. У пресі розмова про дві культури приймала різні образи: то про роль мистецтва в житті «технарів» (кодове найменування «чи потрібна людині в космосі гілка бузку?», то про загрозу раціоналізації наших емоцій (кодове найменування «чи бідніють наші почуття?»), поки, нарешті, опоненти, висловившись в міру свого таланту і ерудиції, не прийшли до полюбовної угоди: природники, щоб вважатися культурними людьми, повинні ходити на художні виставки і слухати серйозну музику, а всі інші смертні зобов’язалися не плутати плазму і призму, а також знати, що термометр означає те ж саме, що і градусник.

Але якщо з першою частиною угоди все було більш-менш благополучно і вчені в більшості своїй явно не потребували, щоб їх водили по галереях і концертних залах, то з іншими смертними справа йшла трохи складніше. Зростання їх культурного рівня впиралося в неїстівність тієї інформації, яку їм належало засвоїти.

Тоді-то й згадали про науково-популярну літературу. Загалом-то, про неї ніколи і не забували, але вважали цей жанр підсобним, другорядним, свого роду нічийною землею. І тільки коли самі вчені, усвідомивши, що прірва між спрямованою вперед наукою та уявленнями про неї більшої частини суспільства нестримно зростає, побачили в цьому факті загрозу гармонійному розвитку науки, проблема популяризації наукових знань вийшла на перший план.

За науково-популярною літературою змушені були визнати її особливе та важливе місце серед інших жанрів літературної творчості. Стало зрозуміло, що вона вирішує завдання, які іншими засобами вирішити принципово неможливо. і що завдання ці мають для суспільства першорядне значення.

Почався Золотий Вік, своєрідний бум популяризації. Але ось що цікаво. Потік науково-популярної літератури розподіляється по фундаментальних областях знань з явною асиметрією. Чимало робіт присвячено астрономії, хімії, геології, економіці, не обійдена увагою і законодавиця моди кібернетика разом зі свитою суміжних наукових дисциплін. Однак левова частка науково-популярної літератури — це фізика, фізика і ще раз фізика.

Ейнштейн і теорія відносності, Нільс Бор і квантова механіка, Оппенгеймер і атомна бомба — ось імена і сюжети, які буквально загіпнотизували популяризаторів — як вчених, так і письменників. Эйнштейніана до теперішнього часу налічує тисячі робіт і практично не піддається обліку, здійснення лосаламоського проекту описано ледь не по днях і по годинах, а про принцип додатковості Нільса Бора розповідається в статтях і розлогих монографіях, його інтерпретації присвячуються лекції та симпозіуми, і не вистачає хіба що написаної урочистим гекзаметром поеми.

Нічого дивного в такій популярності фізики серед популяризаторів не вбачалося б (все-таки фізика — найфундаментальніша з усіх природничих наук)… якби не дивна зневага, з якою вони поставилися до цариці наук – математики.

Те, що така зневага має місце, підтверджують не тільки і не стільки кількісні, але, в основному, якісні показники. Справа в тому, що більшість популярних книг з математики присвячені, загалом, не зовсім математиці. Це або романтизовані біографії знаменитих вчених або… Що б ви сказали, якби книга про теорію відносності починалася з того, як релятивістські формули використовуються при проектуванні прискорювача елементарних частинок? І якщо б ця книга продовжувалась розмовами про значення теорії відносності в астрофізиці, в конструюванні атомних реакторів і так далі? Звичайно, ви б визнали, що така книга вельми цікава і повчальна, але про саму теорію відносності, про логіку, яка призвела до її створення, про концепцію та уявлення, що лежать в її основі, в книзі нічого не говориться.

А адже саме така доля більшості книг, які прагнуть на популярному рівні розповісти про ту чи іншу математичну теорію. Сама теорія тільки згадується, а потім, в більшій чи меншій мірі вдало, розповідається про її використання у фізиці, біології, економіці та інших науках.

Зрозуміло, такі роботи мають повне право на існування, але не будемо забувати, що при цьому сама сутність теорії, «драма ідей», яка так барвисто описана в літературі про створення квантової механіки і яка в математиці досягає не меншої, а іноді і більшої гостроти, ті світоглядні, філософські уроки, які несе в собі історія появи та утвердження математичної ідеї, — все це залишається в тіні. Відсувається в сторону і не помічається те основне, заради чого пишуться і читаються науково-популярні твори.

Продовження слідує. У наступній статті ми детально поговоримо про популяризацію саме математики і тих труднощів, з якими стикається «цариця наук» на цьому шляху.

Автор: О. Морозов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *