Наука і міфи

Наука і міфи

Сенсаційні успіхи науки, особливо фізики та біології, викликають у так званої широкої публіки реакцію трьох абсолютно різних видів. Одні захоплюються і навіть розчулюють сміливими дослідженнями в галузі астрофізики та молекулярної біології. Не будучи в змозі якось долучитися до цих нових знань, вони, тим не менш, відчувають усю велич прагнень людського розуму. Інших вражають головним чином досягнення техніки, що йдуть слідом за досягненнями науки: супутники зв’язку, польоти з надзвуковою швидкістю, дослідження Місяця та дна Світового океану. Людина по своїй могутності стала врівень з античними богами, а в деяких областях навіть перевершила їх.

Однак є й третя група людей, яким успіхи науки, а може, ще більшою мірою супутні їм досягнення техніки вселяють тривогу і недовіру. Куди нас заведуть всі ці новітні механізми та обчислювальні машини? Чи можна бути впевненим, що атомні, космічні та генетичні затії не закінчаться бідою? Тому людина, яка пише про науку, не може обмежитися тим, щоб підтримувати і розпалювати священний вогонь захоплення у представників першої групи і давати нову їжу для ентузіазму представникам другої. Це занадто легкий шлях. Вона зобов’язана постаратися також заспокоїти третю групу, а для цього вона повинна відновити істину – не правду в її чистому вигляді, бо правда складна і нерідко абстрактна, а голу істину, звільнену від всіх парадних одягів, за допомогою яких її занадто часто намагаються прикрасити публіцисти (я не смію назвати їх письменниками) чи то через наївність і недостатню поінформованість, чи то просто в безсоромній гонитві за популярністю.

Звичайно, це дуже важке завдання. Деякі розумні люди вважають його навіть нездійсненним. На їхню думку, спроби авторів науково-популярних видань познайомити широкого читача з деякими областями знання ведуть лише до створення якоїсь нової міфології. Відверто кажучи, ці люди багато в чому мають рацію. Тут, безперечно, в наявності одна з тих підводних скель, об яку розбиваються прагнення так званих популяризаторів науки. Зате її спокійно обходять автори романів з нальотом науки, що заповнюють полиці бібліотек під назвою «наукової фантастики». Правда, подібні автори і не ставлять собі іншої мети, окрім створення міфів. Але дуже важливо попередити, чітко пояснити, що книги ці не більше ніж фантастика, з тим, щоб читач ясно уявляв собі, що саме пропонується його увазі. Було так багато розмов про мислячих роботів, про кохаючих або мстивих комп’ютерів, про літаючі тарілки, керовані мешканцями інших світів, що в умах багатьох читачів або глядачів мимоволі закарбувався якийсь міф, реально загрозливий перейти в переконаність.

Так як же повинен діяти популяризатор, який хоче поширювати знання, а не створювати сучасні міфи? Спробуємо це встановити. Насамперед: що відрізняє наукову теорію від міфу? Під словом «міф» я тут маю на увазі уявлення і пояснення явищ або подій, що відбуваються в природі або в людському суспільстві, схожі з тими, які передавалися з покоління в покоління в далекому минулому, і тими, які досі передаються подібним чином у так званих нецивілізованих народів. У цих міфах діють персонажі, наділені людськими рисами; проте в них діють також абстрактні сили, подібні Долі, найчастіше втілені в певних предметах або тваринах.

Наукова теорія також пояснює природні і соціальні явища, і, хоча в цьому випадку для пояснень не доводиться вдаватися до персоніфікації, тим не менш, наукова теорія також виділяє певні об’єкти, чиї приховані сили здатні породжувати ті чи інші явища і провокувати події. Прикладами таких об’єктів служать намагнічені тіла або тіла, що несуть електричний заряд, а також радіоактивні речовини. Це настільки близька аналогія, що в деяких випадках вона призводить до плутанини, і тоді створюються міфи навколо різного роду машин, магнітів, високовольтних ліній і кораблів. Мені будуть заперечувати, що освічені люди в розвинених країнах не можуть впасти у подібні помилки. Однак саме по цьому пункту мені хочеться приєднатися – хоча лише частково – до згаданої вище песимістичної точки зору.

Справді, чи можемо ми бути абсолютно впевнені, що вся та інформація, яку читачі черпають з популярних книг, завжди буває правильно зрозуміла в науковому відношенні? Чи не схильні широкі кола читачів-неспеціалістів або значна їх частина просто-напросто приймати на віру все, що їм повідомляють компетентні люди, і задовольнятися метафорами і досить туманними аналогіями? Так, наприклад, нерідко говориться, що вченим та інженерам вдалося вивести супутник на орбіту або ж що супутник зійшов зі своєї траєкторії і впав в океан.

Абсолютно ясно, що орбіта або траєкторія в даному випадку представляється читачеві як якийсь матеріальний об’єкт, подібний рейкам або шосе. Такий хід думок цілком зрозумілий, оскільки наші уявлення зазвичай створюються на основі звичних предметів і явищ. На жаль, в даному випадку модель невдала і лише породжує невірні уявлення про механіку космічного польоту. Бути може, тут доречно говорити про міф за аналогією з тими міфами, згідно з якими небесні тіла слідували по шляхах, накреслених богами.

Інший приклад – радій і радіоактивність. Навколо цих звучних слів виник справжній міф; не так давно всі мінеральні води і навіть деякі косметичні креми були оголошені радіоактивними, бо це служило гарантією їх ефективності. Однак трохи пізніше ми опинилися свідками краху цього міфу, і, коли незабаром радіоактивність вважається нині небезпечною, етикетки на пляшках з мінеральною водою і баночках з кремом потихеньку привели у відповідність до змінених уявлень.

Ну що ж, скажуть багато, значить, потрібно давати людям більш детальну інформацію про закони небесної механіки, про справжню природу радіоактивності, зіставляючи її можливості – наприклад, в лікуванні раку – і пов’язані з нею небезпеки. Звичайно, вони мають рацію, і саме цим зайняті багато серйозних популяризаторів, тим самим сприяючи успіху ефективних і навіть дуже істотних заходів, що проводяться нині на всіх рівнях системи освіти.

Однак таким шляхом можна досягти лише дуже незначних успіхів, особливо коли справа стосується сенсаційних відкриттів. І якщо ми не хочемо задовольнятися дрібними тактичними перемогами, необхідно виробити більш загальну стратегію. У цьому зв’язку мені б хотілося зробити одну пропозицію, засновану на концепції «моделі». Модель, яка, по суті, являє собою не більш ніж конкретне втілення якоїсь абстрактної теорії, служить знаряддям думки, вельми корисним як для самого процесу наукового дослідження, так і для викладу його результатів, бо за характером мислення вчені не відрізняються від всіх інших людей. Для пояснення я проведу паралель між міфами і моделями, але перш за все, нагадаю деякі факти з історії науки. Але про це читайте вже в нашій наступній статті.

Автор: П’єр Оже.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *