«Дзига» та землетруси

землетрус

Кожен з нас з дитинства знає, що при обертанні вісь іграшкової дзиги робить невелике биття, мигоче в очах. Так само поводиться і та велика «дзига», на якій всі ми живемо, – Земля. Її вісь обертання теж не абсолютно точно тримає однаковий напрямок.

В результаті коливань осі точка кожного географічного полюса описує, грубо кажучи, окружність, діаметр якої становить від 20 до 30 метрів, причому полюс повертається в той же пункт цієї замкнутої кривої через 14 місяців. На ім’я англійського астронома, який відкрив це явище в кінці позаминулого століття, воно називається Чандлеровим биттям і, починаючи з 1900 року, щодня фіксується в усіх обсерваторіях світу.

80 років тому видатний англійський вчений Джон Мілн припустив, що існує зв’язок між биттям осі планети і великими землетрусами. Ця гіпотеза залишалася всього лише гіпотезою, поки недавно американський геодезист Чарлз Віттен не зібрав і не проаналізував наявні в усьому світі дані про це явище за 70 років. Особливо цікавим виявилося зіставлення відомостей про розміри добового руху полюсів з даними про кількість енергії, виділеної під час кожного землетрусу. З’ясувалося, що дві ці величини досить точно слідують одна за одною: в той період, коли биття осі найбільше, зростає і потужність сейсмічних коливань земної кори.

Висновки геодезиста перевірив сейсмолог Карл фон Хаке, який для прикладу взяв 1971 рік. Тільки перше півріччя вже виявилося рекордним в сейсмічному відношенні. За цей час відбулися три значні землетруси – на Новій Гвінеї, на Соломонових островах і на острові Нова Британія. Майже не поступався їм по силі і землетрус в Чилі. Треба сказати, що за останні 20 років не було жодного випадку, щоб три таких сильних поштовхи траплялися в один і той же рік.

Коли підсумовували енергію всіх цих поштовхів і простежили за рухом полюсів Землі, то виявилося, що максимуми обох явищ за часом збігаються.

Однак тут ще не все ясно. Важко, наприклад, визначити, де причина, а де – наслідок: чи то биття осі призводить до підземних поштовхів, то чи, навпаки, землетруси «спускають з ланцюга» коливання нашого гігантської «дзиги». Чарлз Віттен – прихильник першої точки зору.

Тепер вся надія на те, що пильне «космічне око» – штучні супутники – підвищать точність спостережень за рухами полюсів до такої міри, що скоро і ця загадка буде вирішена.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *