Про що розповів протон

протон

Тільки уявіть собі, якщо б елементарні частинки нашого мікросвіту, всі ці протони, нейтрони, гіперони та інші нейтрино могли говорити. Яку історію вони могли б нам розповісти? Що б розповіли нам про своє нелегке життя? Пропонуємо вам трошки пофантазувати на цю тему від імені однієї з найпопулярніших елементарних частинок, пана протона.

Раніше я жив оооот на тій зірці. Температура там була кілька мільйонів градусів, вентиляції ніякої, і наш брат протон горів як солома. Житлові умови там були самі жахливі. Знімали ми з нейтроном дейтероном – однокімнатний будинок-ядро. Його Природа до кінця кварталу здавала; план, зрозуміло, горів, аврал, от будиночок і вийшов відповідний – суцільний брак! Підлоги погнулися – прямо гірки. Стояти неможливо. Ми з нейтроном там тільки й бігали один за одним. Від цієї гонки я 0,2% своєї ваги втратив.

Правил вуличного руху на тій зірці не існує. А яка ж частка не любить швидкої їзди! Тисне кожна майже зі швидкістю світла, не розбираючи дороги. Зрозуміло, катастрофи, вибухи щомиті. Ось і накачали температуру до мільйонів градусів!

Одного разу вийшов я на ганок посидіти, перепочити від цієї божевільної кімнатної гонки. Дивлюся, а повз будинок гарненька бета-частинка біжить, мені тоді років 200-300 було, молодий був, тільки-тільки голитися почав. «Треба б, – думаю, – познайомитися». Та хіба її наздоженеш!.. Біг-біг, озирнувся, а навколо вже давно космічний простір. Стою на вершині електричної гори. Холод пекельний, щось близько абсолютного нуля. Тільки я назад повернути хотів, як послизнувся і – стрімголов вниз з гори. І пішла тут потіха! З електричної гори мене жбурнуло на магнітну, потім знову на електричну… І так я пришвидшувався щось близько двохсот тисяч років.

Життя всюди життя. Нас, бідолах-протонів, чимало в космосі зібралося. Скликали ми якось нараду і постановили називати себе космічними променями. Одного ранку я прокидаюся, дивлюся – далеко сонячна система. Ну, думаю, слава Природі, відігрівання. А то за роки лихоліття я і ревматизм нажив, і хронічну нежить, та й нерви розладналися. Але мене пронесло повз Сонця, і я врізався в атмосферу Землі. Хоч там ядра-будинки порівняно далеко один від одного стоять, але з моєї швидкістю хіба зміниш?!

Врізався я в один будинок, потім в інший, третій! Спочатку я кожен раз бурмотів вибачення, а потім і це робити перестав. При цих зіткненнях багато різних частинок утворилося, але головним чином це були пі-мезони. Так от і потрапив я на Землю. Поступив працювати в прискорювач, працюю над дисертацією. А на бета-частинок і дивитися не хочу.

Автор: В. Березинський.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *